І навіть слів мені не треба буде,
Задля того, щоб описати всю любов.
Я бачу всюди погляди. Це люди,
Що стали тінями, пролили свою кров.
Любов і ненависть, це вороги назавжди,
Їх з недругом зрівняно, при світлі ліхтаря.
Ці очі, що так палають злістю завжди,
В той час, коли всі наші, сяють, як зоря.
І помічаю часом божевілля, все лиш до того міста,
Моє дитинство там пройшло, як мить.
Все добре, якби не клята відстань,
Чекаю слів: «Москва палахкотить!»
Колмикова Дар'я Андріївна