Нехай буде Благословенний Шлях Ваш - в чарівний подих наших Слів і в луки наших Фантазій... Запрошуємо Вас - Заходьте без жодних проблем і розташовуйтесь, будьте - як вдома. У нас багато Любові - вистачить і на Вас! Ми з величезною Подякою приймемо будь-який Подарунок Ваш - будь -то написане Слово або просто - Посмішка у відповідь. Наша мета, достукатися до замерзлих сердець - Дзвоником Слова над вухом у них задзвеніти! Бажаємо, щоб ЦЕ - сталося - СЬОГОДНІ і ТУТ і в НАСТУПНІ ДНІ. Будемо щиро раді, якщо кожен, хто входить до нас, знайде для себе щось душевне, цікаве, нове, красиве, ніжне ....Тут - частинки нашої Душі, іскорки гарячих сердець ....
З ПОВАГОЮ ДО ВАС ...... Адміністрація групи...
...
.......
#головна
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 446
Дощить. І день, і ніч плющить…
Усе навколо мокре і чорненьке,
А дощ не припиняється й на мить.
Лишився тиждень до Нового року,
Ялинки вже повсюди продають…
А рік іде тихесенько, по кроку.
Краплини дощику у шибку б’ють,
Неначе осінь знову повертає,
Можливо щось забула доробить.
І від дощу водойма набрякає,
А річка вийти з берегів спішить.
Та осінь й справді в нас була сухою,
То хоч тепер усе заполонить
Дощем холодним, все заллє водою,
Тоді й на відпочинок поспішить.
Ну, а зима своє іще застане,
Скувати встигне річку і ставок.
Сховає в хмарах сонечко багряне,
Розкидає білесенький сніжок.
Усе ще буде: і сніги, й завії,
І холоди, морози, вітрюган
Та ніжний іній, як чарі...ЕщёА за віконцем марево сіреньке,
Дощить. І день, і ніч плющить…
Усе навколо мокре і чорненьке,
А дощ не припиняється й на мить.
Лишився тиждень до Нового року,
Ялинки вже повсюди продають…
А рік іде тихесенько, по кроку.
Краплини дощику у шибку б’ють,
Неначе осінь знову повертає,
Можливо щось забула доробить.
І від дощу водойма набрякає,
А річка вийти з берегів спішить.
Та осінь й справді в нас була сухою,
То хоч тепер усе заполонить
Дощем холодним, все заллє водою,
Тоді й на відпочинок поспішить.
Ну, а зима своє іще застане,
Скувати встигне річку і ставок.
Сховає в хмарах сонечко багряне,
Розкидає білесенький сніжок.
Усе ще буде: і сніги, й завії,
І холоди, морози, вітрюган
Та ніжний іній, як чарівні мрії,
Й казкова тиша, й сніжний ураган…
Та поки дощ стукоче у віконце
І вийти з дому просто не дає…
Давно уже не проглядало сонце.
Вже й сумніваюсь, чи воно ще є…
Надія Красоткіна
Ялинки включені, вогні
Повсюди різнокольорові.
На серці радісно мені
В зимові вечори святкові.
Хоч за вікном летять сніги,
Морозу сильного немає.
І потепліло навкруги,
А день так швидко догорає.
Бо все одно ж таки, зима,
У хаті треба натопити.
А надворі уже пітьма,
Вечерю будемо варити.
Усі присядуть до стола,
Й полине в хаті тиха мова.
На землю чорна ніч прийшла
Холодна, темна і зимова.
А в хаті затишно. Тепло
Навколо ніжне розлилося.
В серця таємне щось прийшло,
І хочеться, щоб все збулося
Найкраще, сонячне, святе,
Про що душа так щиро мріє.
Життя в нас дуже непросте,
Та живемо і є надія…
Надія Красоткіна
Що водичку із калюжі пташка п’є?
Ніде дітям посковзатись на біду,
Квіти стали проростати у саду.
А до року до Нового лиш три дні,
Ані снігу, ні морозу в вихідні.
Вже ялинки засвітились по містах,
А зими чогось немає, просто жах…
То ж Морозе, не барися, а прийди
І велику чорну хмару приведи.
Хай вона розкриє крила над ставком
І покриє все навколо в нас сніжком,
Щоб спускалися днями діти із гори —
І встелились снігом білим всі двори.
Щоб мороз кусав за вуха і носи.
Принеси нам білосніжної краси!
Надія Красоткіна
що не встигнеш навіть оглянутись…
Бережімо кожну мить життя,
Бо назад уже їм не вернутись.
В клопотах щоденних тратим час,
Забуваєм, що біжать хвилини,
Щоб « люблю «, чи лагідне «пробач»
Рідним людям вимовить могли ми.
Як зуміти їх не розгубить
Дорогі життя моменти наші ?
Як зробити так, щоб зрозуміть
Істину змогли ми, чи побачить?
Бо проходить день,і два, і п’ять…
Розумом ,нарешті, осягаєш
-Як же швидкоплинно дні летять!
-Як безжально скоро час минає!
Все в житті потрібно цінувать!
Берегти усе,що нам дається…
Бо життя- тонесенька струна,
Яка часто так раптово рветься…
Леся Гук
"Перлини душі" 2016
Так іноді зову свої вірші.
Поезія- мов пісня колискова,
У вічне, в висоту політ душі.
Політ цей невагомий, наче вітер.
І вже несила втриматись мені:
Розрадити, зігріти, звеселити-
Вірші звучать у думці, як пісні.
Вони часом комусь незрозумілі.
В них ностальгія, віра, чи тривога,
Порада у віршах є і надія-
Уміння це дароване від Бога.
<f fg
...ЕщёІ сповідь, і молитва, і розмова-Так іноді зову свої вірші.
Поезія- мов пісня колискова,
У вічне, в висоту політ душі.
Політ цей невагомий, наче вітер.
І вже несила втриматись мені:
Розрадити, зігріти, звеселити-
Вірші звучать у думці, як пісні.
Вони часом комусь незрозумілі.
В них ностальгія, віра, чи тривога,
Порада у віршах є і надія-
Уміння це дароване від Бога.
Вірші живуть, коли слова не тліють-
Палким вогнем горіти слово мусить.
Хай комусь серце кожен з них зігріє-
Поезія людські лікує душі.
(Леся Гук)
(Хоч нашої немає в цім вини).
Тому прошу тебе: щомиті, щохвилиночки
Цінуй життя, цінуй його, цінИ...
Не дай душі ніколи бути черствою,
І не лишай в ній місця для журби.
Світись для мене кожен день веселкою,
Люби мене, люби мене, люби...
Якщо ти будеш милою й бажаною,
То будеш вічно у душі цвісти.
Кохай са
...ЕщёЩодня вмирають нас якісь ч а с т и н о ч ки,(Хоч нашої немає в цім вини).
Тому прошу тебе: щомиті, щохвилиночки
Цінуй життя, цінуй його, цінИ...
Не дай душі ніколи бути черствою,
І не лишай в ній місця для журби.
Світись для мене кожен день веселкою,
Люби мене, люби мене, люби...
Якщо ти будеш милою й бажаною,
То будеш вічно у душі цвісти.
Кохай сама і будь завжди коханою,
Щасти тобі, щасти тобі, щ а с т и...
Василь Кирилюк.
Створили iх iще до нас, давно.
А ми… Що ж ми? Лиш випадковi стрiчнi.
Яке гiрке, яке гiрке вино!
Гiрке… гiрке… гiркішого немає,
Мов кров уся просякнута вином,
Коли в нас в головi душа палає,
Стаєш ти перед серцем лиш рабом.
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж для нас, давно…
За нашу зустрiч
...ЕщёКохання, вiрність — iстини одвічнi.Створили iх iще до нас, давно.
А ми… Що ж ми? Лиш випадковi стрiчнi.
Яке гiрке, яке гiрке вино!
Гiрке… гiрке… гiркішого немає,
Мов кров уся просякнута вином,
Коли в нас в головi душа палає,
Стаєш ти перед серцем лиш рабом.
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж для нас, давно…
За нашу зустрiч! За прощання наше!
Яке гiрке, яке гiрке вино!
© Ліна Костенко
"Кохання, вiрність — iстини одвічнi..."
Теплі і барвисті- літо осяйне.
В холоди осінні, чи у дні зимові
Часто зігрівають ласкою мене.
Спогади дитинства- свіжий хліб у хаті.
І привітно груша в вікна зазира.
Змійкою стежина звилася у м'яті,
Наче утікає з рідного двора.
Пісня, сміх і радість в спогадах зринають,
Лицемірству й фальші місця не знайти.
Болі і тривоги боком обминають.
Кличуть загадково-сонячні світи.
Спогади дитинства часто оживають,
В батьківську хатину птахою летять,
В росяні світанки влітку повертають,
Мелодійним дзвоном у струмках звучать.
Виграє веселка в спогадах дитинства,
Вибивають танець краплі дощові.
Оповиті духом величі й таїнства
Назавжди у серці спогади живі.
Леся Гук
Це для мене пора ностальжи...
Я вимірюю розміром диму
Те, наскільки паршиво в душі...
Плаче гірко моя ностальгія...
Не рятує - ні чай, ні "Шаблі"...
Знов доносить холодна Завія:
Як без мене живеш, Наталі?
Як без Тебе?... - Без тебе - все мимо...
Повз - летить, наче вихор, життя...
Я ховаю за кільцями диму
Безутішні свої почуття...
Час стікає, мов дощ з парасолі
І безжалісно душу шкребе...
До сердець ми зітерли паролі,
Перевершивши самі себе....
От якби... все почати спочатку,
Де ми юні іще, молоді...
Ми, мабуть, не поставили б крапку
Там, де кома просилась тоді....
А по тому... живемо порізно,
Ти один...і я, також, одна...
Жаль, що ми розуміємо пізно,
Що самотність - висока ціна...
Непомірно велика-велика,
Тим не сказаним вчасно словам...
Пам'ятаєш? - я - йшла...ти - не кликав...
Гордість була порадниця нам...
Я і досі ще "нашим" хворію,
А літа нижче гнуть до землі...
Тільки, знаєш, мою ностальгі...ЕщёНе полЮблю ніколи я зИму:
Це для мене пора ностальжи...
Я вимірюю розміром диму
Те, наскільки паршиво в душі...
Плаче гірко моя ностальгія...
Не рятує - ні чай, ні "Шаблі"...
Знов доносить холодна Завія:
Як без мене живеш, Наталі?
Як без Тебе?... - Без тебе - все мимо...
Повз - летить, наче вихор, життя...
Я ховаю за кільцями диму
Безутішні свої почуття...
Час стікає, мов дощ з парасолі
І безжалісно душу шкребе...
До сердець ми зітерли паролі,
Перевершивши самі себе....
От якби... все почати спочатку,
Де ми юні іще, молоді...
Ми, мабуть, не поставили б крапку
Там, де кома просилась тоді....
А по тому... живемо порізно,
Ти один...і я, також, одна...
Жаль, що ми розуміємо пізно,
Що самотність - висока ціна...
Непомірно велика-велика,
Тим не сказаним вчасно словам...
Пам'ятаєш? - я - йшла...ти - не кликав...
Гордість була порадниця нам...
Я і досі ще "нашим" хворію,
А літа нижче гнуть до землі...
Тільки, знаєш, мою ностальгію
Не лікує ні час, ні "Шаблі "...
Не полЮблю ніколи я зИму:
Це вона розвела нас тоді...
Біль ковтаю я кільцями диму,
Запиваючи білим "Шаблі ".......
Наталія Кислощук.
Усе було – і сум, і самота.
І горе втрат, і дружба нефальшива.
А ця любов – як нитка золота,
Що й чорні дні життя мого прошила.
Усе було, було й перебуло.
А ця любов – як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам’яті моєї.
Хай відпочинуть трохи твої ноги,
Бо ти побачиш, що усе дарма,
Бо все виходить колись з моди.
І час,мабуть, вже інший надворі,
і зараз не кажу про пору року,
ловіть момент , допоки молоді,
Не слухайте про що говорять збоку....
Любіть людину, що вам до душі,
Робіть для неї все, що тільки можна,
Щоб ви ніколи не були чужі..
Бо полюбити так не зможе кожна,
Навчіться її ніжно берегти.
Оберігати тихо від усього злого,
"Життя ж прожить-не поле перейти..."
То ж не забудьмо цього правила простого,
Один у цьому світі ти ніхто....
Нічого сам не зможеш досягнути,
Тримай це щастя, щоби не пішло,
Його ж нелегко буде повернути....
Мов клавіші фортепіано,
В нім – білі й чорні кольори.
Багатогранне. Невблаганне.
Лиш раз дароване Згори…
Життя – мов музика – спокійне,
А часом і бурхливим є,
Божественно-благоговійне…
Кому Всевишній як дає.
І злети в ньому, і цейтноти.
Змістовне. Радісне. Сумне.
Високі є й фальшиві ноти.
Таке воно буття земне…
Летять секунди. Мчать години.
Безперестанку час біжить…
Цінуй своє життя, людино,
Плекай дбайливо кожну мить.
Микола Петренко
(притча)
Колись давно…- Господь задумав сам…
Зліпив із глини десять чоловік…
Надав завдання тим чоловікам…
І кожного до справи він прирік…
Хтось орав землю…- Котрийсь пас овець…
Ловили інші рибу у річках……
Спостерігав за ними Бог-отець…
Горіла справа в кожного в руках…
Живуть…- Працюють…- Ніби все в них є…
Та все одно чогось не вистачає…
Бог кожному з них тісто роздає…
Й зліпити собі жінку заставляє…
Зліпіть собі…- Але ліпіть таку…
Яку душа і серце забажає…
Худу…Низеньку…Товсту чи струнку…
Таку, яка до серця припадає…
Ви зліпите…-Я в них вдихну життя…
І кожен з вас візьме для себе пару……
А щоб жилось вам, хлопці, до пуття…
Я цукру принесу вам із базару…
І ось на блюдці десять грудочок…
Візьміть по грудці…-І жінкам роздайте…
Цінуйте своїх любих жіночок…
А на чужих красунь не заглядайте…
Так і зробили…- Та Господь кричав…
От тобі й на…- То хто ж із вас з’їв дві?
Я одинадцять сахарин поклав….
Ой, лихо ж моїй бідній голові…
М...ЕщёЧУЖА -СОЛОДША…
(притча)
Колись давно…- Господь задумав сам…
Зліпив із глини десять чоловік…
Надав завдання тим чоловікам…
І кожного до справи він прирік…
Хтось орав землю…- Котрийсь пас овець…
Ловили інші рибу у річках……
Спостерігав за ними Бог-отець…
Горіла справа в кожного в руках…
Живуть…- Працюють…- Ніби все в них є…
Та все одно чогось не вистачає…
Бог кожному з них тісто роздає…
Й зліпити собі жінку заставляє…
Зліпіть собі…- Але ліпіть таку…
Яку душа і серце забажає…
Худу…Низеньку…Товсту чи струнку…
Таку, яка до серця припадає…
Ви зліпите…-Я в них вдихну життя…
І кожен з вас візьме для себе пару……
А щоб жилось вам, хлопці, до пуття…
Я цукру принесу вам із базару…
І ось на блюдці десять грудочок…
Візьміть по грудці…-І жінкам роздайте…
Цінуйте своїх любих жіночок…
А на чужих красунь не заглядайте…
Так і зробили…- Та Господь кричав…
От тобі й на…- То хто ж із вас з’їв дві?
Я одинадцять сахарин поклав….
Ой, лихо ж моїй бідній голові…
Мовчали всі…- Господь жінок забрав…
Перемішав їх добре, як годиться…
І потім кожному із них роздав…
Кому яка попалась молодиця…
З тих пір ті дев’ять, котрі з десяти…
Все думають про найсолодшу жінку…
Її б хоч раз торкнутись…- Зайняти…
Бо ж вона з’їла зайву «сахаринку»…
І лиш отой десятий з них…- Один…
Він знає що усі ми однакові…
Бо ловелас не визнає провин…
З’їв сам провину в зайвому кускові…
Таміла Хмільовська ( Панасюк)
В минуле день за днем летять роки.
Спинися на маленьку мить, людино,
Спитати: між проблем і суєти,
Що для душі твоєї часом треба?
Яких скарбів ти прагнеш віднайти:
Багатства, злота, може сонця в небі?
-В душі тепла і в серці доброти!
Леся Гук, " Життєві істини"
Помирає президент і опиняється біля воріт Раю, де його зустрічає апостол Петро зі словами: — Ласкаво просимо в рай, пан президент. Тільки, на жаль, перш ніж вас тут поселити, повинен вам сказати, що потрібно вирішити одну невелику проблемку.
Бачте, це велика рідкість, щоб політик такого високого рангу потрапив у рай, і ми, по правді кажучи, навіть не знаємо, що з вами робити. Тому ми вирішили, що один день ви проведете в пеклі і один в раю, щоб ви самі могли вільно вирішити, де проводити свою вічність. Потім апостол проводжає знов прибув до ліфта, на якому колишній президент спускається в пекло.
Відкриваються двері ліфта, він виходить і бачить навколо себе яскраво-зелене поле для гольфу. Вдалині він зауважує розкішний клуб. До нього назустріч біжать його друзі-політики, з якими він колис
...ЕщёАнекдот дня - Помирає пан Президент, опиняється біля воріт Раю, де його зустрічає...Де його зустрічає апостол Петро зі словами: — Ласкаво просимо в рай, пан президент...Помирає президент і опиняється біля воріт Раю, де його зустрічає апостол Петро зі словами: — Ласкаво просимо в рай, пан президент. Тільки, на жаль, перш ніж вас тут поселити, повинен вам сказати, що потрібно вирішити одну невелику проблемку.
Бачте, це велика рідкість, щоб політик такого високого рангу потрапив у рай, і ми, по правді кажучи, навіть не знаємо, що з вами робити. Тому ми вирішили, що один день ви проведете в пеклі і один в раю, щоб ви самі могли вільно вирішити, де проводити свою вічність. Потім апостол проводжає знов прибув до ліфта, на якому колишній президент спускається в пекло.
Відкриваються двері ліфта, він виходить і бачить навколо себе яскраво-зелене поле для гольфу. Вдалині він зауважує розкішний клуб. До нього назустріч біжать його друзі-політики, з якими він колись працював, радісно обіймають його, згадуючи старі добрі часи, коли вони всі разом багатіли за рахунок українського народу. Вони грають партію в гольф, а потім разом йдуть в клуб на вечерю з чорною ікрою, омарами та іншими смаколиками.
З ними вечеряв і сам Сатана, який в реальності виявився людиною дуже симпатичним, привітним і веселим. Пан Президент так весело провів час, що навіть не помітив, що вже настав час іти. Всі підходять до нього, гаряче тиснуть йому руки. Пан Президент був дуже зворушений, і йому стало сумно.
Але ось, двері ліфта закриваються, і він знову піднімає Президент до брами раю, де її зустрічає апостол Петро. Наступні 24 години Президент проводить час так: перестрибує з хмари на хмару, грає на арфі, молиться і співає. День довгий і нудний, але нарешті він закінчується.
З'являється апостол Петро і запитує: — Пане президент, ви провели один день в пеклі і один в раю, тепер ви можете демократично вирішити, де провести залишок вічності. Президент трохи подумав, почухав лисину й каже: — Ну, що я можу сказати, рай – це, звичайно, дуже красиве місце, але здається, мені більше сподобалося в пеклі.
Апостол Петро, знизавши плечима, знову проводжає його до ліфта. Коли ліфт спустився і двері відкрилися, Президент побачив... величезну пустелю, все завалене сміттям, а всі його друзі, одягнені в робочі комбінезони, збирали цей сміття та пакували його в чорні пластикові пакети. До нього підходить Сатана і обнімає її однією рукою за шию в знак вітання. — Я не розумію, — лепече Президент— дозвольте, вчора тут було поле для гольфу і клуб, де у нас була вечеря з чорною ікрою і омарами, і взагалі, ми вчора тут так здорово відтягнулися... А зараз тут тільки ця пустеля, завалена сміттям, а мої друзі здаються останніми невдахами...
Сатана дивиться на нього, посміхається і каже: — Друже мій, вчора у нас була передвиборча кампанія. А сьогодні ти за нас вже проголосував...