Атмосфера Борхеса

Вчера была в удивительном мире,трогательном зоопарке.Наблюдая,как оживают грустные лица детей и их мам,пап.Общение с животными сильнейшая терапия для души и тела. Любуясь мокрыми пяточками, рептилиями,игрунками,сурикатами сама улыбалась от уха до уха.Очень необходимое дело ,сейчас особенно важное. Спасибо за этот день,за первые цветы и запах цветущего абрикоса.Если бы не вой сирены об опасности с неба,он был бы совершенен. Подборка фото с моими любимцами.

«Я розумію, мої проблеми несуттєві, іншим зараз набагато гірше.» Останнім часом такі фрази чую декілька разів на день. І розумію, що людина страждає двічі. По-перше, від свого власного болю, підсиленого знеціненням. По-друге, від болю співчуття. Власне страждання та страждання інших не можна порівнювати. Порівнювати можна об’єктивні речі - матеріальні втрати, небезпеку для життя. Але страждання – воно суб’єктивне, власне. Говорять, для фізичного болю існує якась одиниця виміру, але не душевного її поки що не знайшли. Той, хто втратив житло, потребує допомоги більше, ніж той, хто втратив роботу. Але це не означає, що останній має почуватись, ніби в нього нічого не сталося. А від тих, хто

Невимовний сум… відлетіла в небо талановита юна поетеса з Бучі Інелла Огнєва. Вічна пам'ять тобі, світла дитино! Ось один з її останніх не по-дитячому мудрих віршів, які вона друкувала у ФБ: Я думаю, кохання - це не квіти... Не місячні прогулянки вночі... Кохання - це дивитися, як діти Дрімають в нього тихо на плечі... Кохання не в красивих подарунках І навіть не в закоханих словах... Не в пристрасних солодких поцілунках, А в сяючих, турботливих очах... Кохання у горнятку з теплим чаєм, У витримці і вмінні промовчать... У тому, що так рідко помічаєм І часто забуваємо сказать... Любов не у стрункому її стані, А в променях на кутиках очей... Кохання це не те, що на екрані, А глибоко у душах

Ребята, сейчас будет больно. Может, не стоит и читать, я предупреждаю! Но не написать не могу. Ночью дежурила в чате экстренной психологической помощи для пострадавших от войны. Обращается муж женщины - пыталась покончить собой, поговорите с ней. Суицид - очень стремная для меня тема. Те, кто меня близко знает, понимают почему. Но делать нечего - беру в работу. Молодая женщина, говорит вяло, без интереса, видно, под действием успокоительных препаратов. Тихим, без оттенков голосом она говорит, что рашисты изнасиловали ее дочь, что она никогда не сможет посмотреть ей в глаза, она не мать, раз не смогла ее уберечь. Я пытаюсь увести ее от вины в детали, в гнев, в хоть какую-нибудь эмоцию: -Деву

6 квітня. 42 день. Ще один Новий день нашої боротьби та нашого Життя. Важко... Наші серця болять. Але обняли один одного на відстані, побажали тримати і триматися та пішли жити далі. Вірити. Сподіватися. Робити все можливе та неможливе для нашої Перемоги. Ти дивовижна, Рідна Україно! "І щось в мені таке велить збіліти в гнів до сотого коліна! І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна". Ліна Костенко На фото - новий київський мурал на Оболоні

Більше немає ніякої «вєлікой русськой» культури, кінематографу, живопису, літератури, театру та балету. Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і вбивць! ——————————————————————- «А великая русская культура то в чем виновата? Ей то за что?» -, виють регулярно новоспечені руські дисиденти, які першим же рейсом втекли зі своєї велікої і магучої страни. «Ой, велика руська культура звичайно ж ні до чого. Як і хароші руські. Будемо з цим щось робити», - кивають їм у відповідь сердобольні європейці. Шановні сердобольні європейці і інші поціновувачі великої руської культури (включно з українцями), сьогодні я цілий день дивлюсь фото і відео зі звільнених міст і сіл Київської області. Моєї рі