Рік очікувань та сподівань,
Рік, що поділив відлік часу на ДО і ПІСЛЯ,
Рік без когось, але із надією, що обіймеш,
Рік, кого вже ніколи не побачиш…
Рік, коли ти МОЖЕШ,
Рік люті і болю,
Рік, коли МУСИШ!
Рік людей із криці та сталі,
Рік країни, де лайка одного мотивувала сотні тисяч,
Рік дорослих дітей,
Рік страху і ненависті,
Рік врожаїв із садів перемоги,
Рік світла у темні часи,
Рік побутових речей, що стали символами,
Рік братів наших менших, що стали сиротами,
Рік, коли «Як ти?» стало найбільшим проявом любові,
Рік могил без кладовищ,
Рік сліз різних на смак,
Рік посмішок, але не сміху,
Рік, в якому кожен загиблий стає святим -
Рік нації з великим серцем…
Роман Насонов
Жили собі люди.
Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав.
Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішу
А вчора ввечері лунали тут щедрівки,
Дитячий сміх осяював домівки,
Із вікон вогники ялиночок мигали,
І люди миру один одному бажали…
Сьогодні вранці щедро хтось посіяв,
Хтось готував, хтось говорив чи просто мріяв…
А хтось гостей чекав у затишну квартирку,
Тепер же плаче…Бо болить…Бо дуже гірко…
За що це все? Скажіть мені! Не знаю!
В ті дні,коли народ наш Бога прославляє!
В той час,як маєм радувать дитинку,
Вона втрачає дім…Свою домівку…
В той час як світ святкує та співає,
Реве Дніпро, не плаче - він ридає…
В сльозах дитя і його матір, вся родина…
В сльозах Дніпро, в сльозах вся наша Україна…