Страдч "Гора Блаженств"

Кожна людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли будуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного. Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним (c) Венедикт Алексійчук

Якщо проаналізуємо наші молитви, може, навіть найщиріші, то зауважимо, що в них дуже часто ми висловлюємо Богові якісь наші прохання, благання. Часто сумуємо, коли Бог не дає нам того чи іншого про що ми просили, і ми не до кінця вдоволені цим. Однак Господь найкраще знає, що для нас є справжнім добром, що для нас дійсно є корисним і потрібним. Часто те, що ми просимо і до чого прагнемо, може навіть і близько не бути для нас правдивим добром. Господь лише знає, що є дійсно добром для нас. Тому в наших проханнях ми мали б завжди додавати «якщо хочеш», «якщо така буде Твоя воля», «якщо це є справжнім добром для нас». Маємо висловити, і це дуже важливо, Богові своє прохання, але завжди варто до

Так, як Ісус Христос діяв в часі свого земного життяі, так само Господь діє і в нашому житті. Тільки треба вчитись бачити Божу присутність у нашому житті. Бог постійно промовляє до нас через ті чи інші події. Він постійно прагне нам щось сказати. Господь кожному з нас має що сказати. А особливо наше сумління, яке є голосом Божим, також нам дуже часто багато говорить. Отже, маємо бути готовими почути цей голос Божий, який промовляє через наше сумління, почути Бога через події, які стаються в нашому житті. Бо ж Господь діяв і діє, лиш би ми бажали побачити Його за всім, що відбувається в нашому житті (с) Венедикт Алексійчук

Щиро кажучи, ми ніколи не усвідомлюємо, що маємо у своєму житті якусь особливу місію, покликання чи завдання. Як не прикро, але так є. Однак Бог дуже очікує, щоб кожна людина принесла добрі плоди у своєму житті. Кожен із нас здатний принести плоди у своєму житті. І дуже важливо для кожного з нас усвідомити: я здатний, я спроможний, я маю всі можливості приносити плоди, я маю для цього все. І кожна життєва ситуація, кожна подія, кожні обставини: милі чи немилі, важкі чи неважкі, легкі чи проблематичні – є доброю нагодою приносити плоди. І тому ми або приносимо плоди, або їх не приносимо. Не буває ситуацій нейтральних, як ми себе дуже часто тішимо. У кожній життєвій ситуації Бог очікує і спод

На полицях книгарень часто можемо побачити дуже багато книжок про правила поведінки, правила етикету, про розв’язування конфліктних ситуацій і багато подібного. Усі ці знання певною мірою допомагають людині функціонувати в суспільстві, налагоджувати суспільні стосунки. Але однаково завжди залишається слабке місце тих книжок, бо кожна ситуація не подібна на іншу. Правильніше сказати: кожна життєва ситуація є цілковито нова й неповторна, ніколи ситуації й обставини не є ідентичними. Тому не завжди можна мати незмінне правило етикету чи якісь норми поведінки. Дуже часто, коли виникає складна ситуація, – людина вмить забуває все, чого навчилася, як має чинити й поводитися. В одній книжці про жит

У своєму житті ми часто бачимо, здавалося б, певну несправедливість. Хтось живе безбожно – і йому добре «ведеться», а хтось побожно – і терпить скорботи, прикрощі. Кажемо, що комусь у житті більше щастить, комусь – менше. Ми постійно оцінюємо: так краще, так гірше. Також можемо назвати безліч об’єктивних обставин, які вплинули на те, що відбувається саме так чи інакше. Дуже важливо побачити, що наші обов’язки, наші справи, усі обставини чи люди навколо нас – не випадковість, а саме Бог усе це дав. За всім цим стоїть Господь. Може, хтось і має більші обов’язки, але має більшу благодать, більшу ласку до цього; хтось має менші обов’язки, однак Бог дає кожному міру своєї благодаті. Може, хтось

У християнській традиції так є, що наступного дня після великого свята завжди святкуємо пам'ять осіб, причетних до цього свята. По Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми почитаємо Пресвяту Богородицю. Хто, як не Вона, була найбільше причетна до народження нашого Спасителя? Якби в часі Благовіщеня Богородиця не сказала: «Так», то що було би з людством тепер? Це годі собі уяснити і усвідомити. Як одне «так» Богородиці перемінило весь світ! Здавалося б, це таке незначне і коротке слово, а наскільки важливе і вчасне. Так і у нашому житті – немає речей неважливих. У цьому світі важливо абсолютно усе, усе глибоко пов’язане і взаємовпливає. Наші вчинки, наші слова і навіть наші думки мають великий в

Христос не ставить ніяких умов, які треба виконати, щоб Він відповів на наші прохання та молитви. Дуже часто ми самі не віримо в те, що просимо в нашого Господа. Тому коли стаємо на молитву і про щось просимо, то маємо запитати найперше себе, чи ми віримо, що Бог може це зробити, що це Йому під силу. Чи ми віримо в те, що просимо, чи довіряємо Богові, що Він може це нам дати? Чи ми певні, що це можливо для Бога? Питання нашої довіри є фундаментом у наших стосунках з Господом. Довіряймо Господеві і Він дасть все нам, що ми потребуємо! (с) Венедикт Алексійчук

Дві тисячі років тому відбулася подія, яка радикально змінила шлях людства. Я твердо переконаний в тому, що людство ще дотепер до кінця не усвідомило, що сталося. Кожна людина, як і сьогодні, так і колись, завжди шукала і шукає Бога, прагне Його, а в особі Ісуса Христа Бог Сам приходить до людини, Бог є з людиною, Бог приходить як людина. Тому нам, християнам, дуже важливо бути свідомими того і розуміти, який великий дар ми маємо. Жодна релігія не може похвалитись тим, що Бог прийшов до свого люду. А християнство – це навіть не релігія, бо у релігії людина шукає Бога. А у християнстві Бог Сам приходить до людини. Маємо розважати над цією великою тайною, яка вже дві тисячі років є незбагненно