Предыдущая публикация
Сергей Колядюк Балада
Це відбулося в давні ті часи, коли великий Рим царив над світом.
Поля Європи, варварів ліси він підкорив мечем, обклавши митом.
Легіонери Риму, вояки, що на війні вмирали, як солдати
Згадали, що вони – чоловіки , і повертались жити і кохати.
А імператор, щоби стримать їх,(він був війни і смерті син завзятий)
Заборонив вінчати молодих, і брати шлюб, щоб закріпити свято.
Безжальним був нелюдяний наказ, не справдилися Клавдія чекання
У найстрашніший і кривавий час кохання залишається коханням.
Тому знайшовся чоловік один, що не скорився цим законам диким.
Ім»я він мав звичайне – Валентин, а пастирем був чуйним і великим.
Пройшли з часів тих ери і роки. Змінилися обряди і бажання.
Змінилися жінки й чоловіки. Незмінним залишилося кохання.
Воно не гасне наче сонця жар, і не підвласне часу руйнування.
Серед війни, на тлі суспільних чвар не поступається ні гніту, ні стражданням
Кохання – людям Богом даний дар. В безсмертя золоті відкриті дверці.
Так збережемо цей безцінний дар: в житті, в природі і в людському серці.
Следующая публикация
Нет комментариев