Сучасна офіційна назва населеного пункту – село Долинське. Давня офіційна назва – село Олеферово; Ця назва села виникла по прізвищу поміщика Алфьорова, який викупив це село у поміщика Шарикова на початку ХІХ ст. Знаходиться село в південно-східній частині П’ятихатського району долини річки Саксагань, яка протікає в напрямку зі сходу на захід. Більша частина села лежить на правому березі, а менша – на лівому. В напрямку на південь розміщена станція Ерастівка Придніпровської залізниці.
На початку ХХ ст. на територію, де тепер розміщене село Долинське, поселились вільні козаки. Переважно це були переселенці з західної частини України, що втікали від польського гніту. Після указу Катерини ІІ від 1783 р. земля села Олеферове (по старій назві) дісталась в подарунок поміщикові Шарикову. На початку ХІХ ст. Шариков через банк продав поміщику Алеферову – жителю з-під Москви, володареві великого маєтку. Звідти він привів багато сімей великоросів Фетісових, Аліфонових, Панікарових та інших.
Алеферов збільшував кількість кріпосних людей в себе, купуючи їх, переманюючи від інших поміщиків, міняючи їх за різні речі, в тому числі за собак. Селяни стали кріпаками.
Основною галуззю господарства поміщика Алеферова була торгівля. Для проведення її Алеферов підібрав євреїв, наділив їх садибами на прибережних багатих землях (окрема вулиці), відвів велику площу на базар, побудував магазини. Торгівля стала притягати інших людей, і навколо села почали утворюватись населені пункти Гурівка, Терноватка, Катеринопіль, Іванівка.
Становище селян було дуже тяжким. Як наприклад, можна навести роботу кріпаків на будівництві церкви. Величезний насип – фундамент з гробницями, підземними ходами робили селянки-кріпачки, носячи землю у фартухах, в подолах юбок сотні кубометрів землі, вийняті з одного місця і перенесені були руками. Та й після скасування кріпацтва не покращило життя людей.
Наділи землі мали малі, сім’ї в селян великі, тому йшли батракувати до сусідніх поміщиків: Новохатського, Ломаковського, Бродського, Цибулькіна. За поденну працю в поміщика одержували 10-15 коп., за строкову роботу весняних до осінніх морозів – 15 крб. Ледве на харч вистачало цієї платні, а хатки були соломою вкриті та очеретом з низенькими глиняними стінами з малесенькими підсліпуватими віконцями.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев