Село моє Біличин, навіки ти єдине...

Так щемно ще ніколи не було... Згадались юність і село. Садок старий, у плоті слива, Батьки здорові, бабця сива. І чиста, в клеченні світлиця... Квітує липою криниця, Довкола зелено, святково, І хліб лежить на рушникові. Парує молоко із глека, Тепло приємне, а не спека. У вікнах літо, свято, Трійця, Вода в відрі блищить по вінця. У церкві дзвони відзвонили, За стіл батьки й бабуся сіли. Із печі хліб і голубці, Із сиром кручені млинці, Зелений борщ і м’ясо з смальцю, Кисіль і пиріжки на яйцях... Усе смачне і пахне в хаті, Що мали - тим були багаті. На лавці бабці гомонять, Про тих, кому лиш двадцять п’ять, Про урожай і про болячки, Ведуть поважнії балачки. Малеча гонит