ТИ житимеш в нашій пам"яті вічно

ТОБІ - НАЙДОРОЖЧОМУ!! Тобі закралась в коси сивинна, Мені густий туман покрив волосся, Давай наллємо чарочку вина, Немало ж пережити довелося! Ми вип*ємо за роки, що пройшли За молодість, якій не повернутьсь, Ми вип*єм, за розділені жалі, І за любов, що недала обом зігнутись. Нелегко йти стежиною життя, Бо кожен хрест важкий, але терпимий, Ми йшли удвох, до мрії й забуття Не зможем перекреслити надії. Пліч - о - пліч разом, крізь усе життя. Дивись, а діти наші вже дорослі, Давай же вип*єм чарочку вина Щоби життя тривало, як і досі. Щоб залишався ти для мене молодим Щоб зігрівала усмішка обличчя, Щоби скупа, непрохана сльоза, Була від щастя. А тобі це личить.

ПОВЕРНЕННЯ (присв*ячується людям у білих халатах) Тут тихо - тихо, наче у раю, Лиш зрідка чути схлипування й стогін. Життя було у прірви на краю, Впіймали вдало, вирвали з дороги. Казкові й милі тут чарівники, Бо між життям і смертю - бій запеклий. Із ласки Божої й надійної руки Витягують людей вони їз пекла. Яке це щастя - бачити життя! Відкриєш очі - білі стіни, галас, І в лікаря усмішка на устах: "Ну ось і все! А ти чомусь боялась!" Халатик медсестрички промайнув. Уколи, крапелниці - метушиться вміло. А ти ще добре очі не відкрив, Що ти живеш - ти все іще не віриш. Вже санітарки голос долина: " Може водички? Може вам погано?" І біля тебе голос не змовка, Бо щохвилини хтось сюди заглян

СКОРИКИ (2012-2013рр) Втомилось сонце з хмарами боротись, Вже сутінками став осінній день, Ключами відлетіли в вирій птахи, Не чути у саду дзвінких пісень. Відгомоніло у селі гаряче літо, Дарує осінь щедрі всім дари, Долина вже туманом оповита, Пожовклі трави до землі лягли. Село прекрасне взимку і весною, І влітку, в спеку, й пізно восени. Дитинство тут, блукає за спиною, Воно не вірить - виросли вже ми. Завжди чекати буде рідна хата, Молитва мами й батькова любов, А на подвір*ї - друзі - кошенята й собака вірний. Це - моє село. Тут товариство знане _"Україна" Кипить робота зранку й до зорі. А керівник - Крижовачук Олег Петрович, господар славний рідної землі, Керує вмі

останній і єдиний вірш для ВІКУСІ Внучка Личко ласкаве, відкрите, Усмішка щиро сія, Це подарунок від Бога, Внучка рідненька моя. Я вже бабуся, о, Боже, Мій чоловік вже дідусь, Як в це повірити можна, Швидко як роки ідуть. Сонце моє, ангелятко, Як же тебе я люблю! Є в тебе мама і татко, Свою будують сім*ю. Але дідусь і бабуся Серце тобі віддадуть Хай лиш дзвінким голосочком Стіни у хаті гудуть. Тож виростай здоровенька, Справжня красуня у нас, Поруч завжди із тобою Будем, рідненька, весь час. Ми у біді допоможем горе розділим навпіл. Твої дідусь і бабуся Люблять тебе понад всіх

Улетают души, улетают..Их Господь на небо забирает.. Тот, кто был для нас всего дороже..Там Ему, наверно, нужен тоже. Потихоньку улетают души..Тишиною время не нарушив. Смотрят с неба, грустно улыбаются..Но назад уже не возвращаются..Улетают души, улетают..И на сердце шрамы оставляют.. Болью и слезами отражаются..В памяти они не забываются.. С покаянием души улетают..И о встречи с Господом мечтают Тайною от глаз земных сокрытые..И в церквях молитвами омытые. Улетают души, улетают..Все про нас и наши мысли знают. И когда беда в наш дом стучится..Прилетают к окнам, белой птицей. Крыльями от горя заслоняют..Теплым ветром в скорби обнимают. Дождевыми каплями целуются..Листьями опавшими волнуются

Вже рік як перестало битись Твоє добре серце, у котрому вистачало тепла для всіх. Ти пішов із життя, залишив нас у розпачі. Немає таких слів, щоб висловити свою печаль. Скільки не мине часу, Ти завжди будеш поряд із нами. Зі слізьми на очах схиляємо голови перед Твоєю могилою і світлою пам’яттю. Нехай згадають добрим словом усі, хто Тебе знав. Спи спокійно. Лебединим пухом хай буде Тобі земля, а душі Царство Небесне.

ПОРОЩАННЯ Вона стояла тихо і беззвучно. Бриніла на очах скупа сльоза. А поруч - вже дорослі її учні І прибраний святковий світлий зал. Лише недавно молоде дівчатко Переступило бажаний поріг, Не все було спочатку рівно й гладко, Здолати довелось крутих доріг. Невдачі, спроби, помилки, падіння й злети Раділа успіхам неначе дитинча. Тут за плечима залишилось її літо, Попереду - лиш осінь золота. Вже не покличе дзвоник в рідну школу Коли за парти сяде дітвора Бо не потрібна вже вона нікому Бо вже прийшла прощатися пора. Стискає серце біль гіркий і смуток Чому безжальне ти, таке, життя! Чому роки летять без повороту, Немає у минуле вороття? Яскраві бантики, букети, привітання, Слова - вітанн

Так, від ідеалу я далека, Святості ніякої нема, Та життя далось мені не легко, Мить - і вже років моїх нема. В круговерті днів минали роки, День до ночі - в вихорі життя, Але я старалась жити чесно. і сприймала чиєсь каяття. Я хотіла у біді розрадить, кожному старалась помогти. Я недумала, що час прийде і зрадять, Душу зранять аж до гіркоти. Але я зборола біль і відчай, Поборола смуток і печаль. Боже, ти життя мойого свідок, але мріям не здійснитися на жаль....

За життя людини можна книжку написати, З дитячих літ у кожного свій хрест. Що нас чекає, не дано нікому знати, Як доля зложиться, який готує шлях Під маминим крилом, коли ще діти, Таке прекрасне все, таке нове, Як тут не жити, сонцю не радіти Батьки теплом освячують тебе. Коли приходить час і невідомість Ступити крок за бальківський поріг, Чекає різне: добре всім знайоме, Чекає розпач, і чекає море сліз Терновим шляхом я пройшла свою дорогу Простелену з каміння й колючок, Прошу у Бога я щоднину допомогу, Щоб крок зробити, ще хоча би крок. Я розумію, хрест важкий, але терпимий, Але терпінню вже приходить свій кінець. Бо стільки болю, що невиносимо За що ти, Боже, дав такий вінець, Хіба с