МОИ СТИХИ

Закружляла вiхола в абрикосах, Пелюстками бiлими в трави впала. Новий день купається в срiбних росах. Чуєш як пташинка защебетала? Наче срiбнi дзвоники задзвонили, Й заграла сопiлочка пастушкова. Слухала той щебет I серце млiло, А вона малесенька знову й знову Випуска на волю такi колiнця, Що важко повiрити в диво теє. Пурхнула, злетiла i разом з нею Полинула пiсня понад землею. Вiтерець, ласкаво так, притулився, Обiйняв за плечi й разом зi мною На пташину в небi ту задивився, Потiм закружляв у танку з Весною. Бджiлки гомонять вже помiж собою, I лебедiв пара (мабуть у шлюбi), Ланцюжком мурахи попiд вербою, Все навколо гарне таке i любе. Заплуталось сонечко в тонкiм гiллi В небо

Обжиле У тiм краю де синь з небес стiкає, Де кислий присмак недозрiлих слив, Де яблунева вiхола розмаю, Пташинного лiбретто перелив. Там де душа настояна на травах, Солодких пахощах сполоханих суниць, Де зорi падають у копанки-купави I мiсяць п"є з замрiяних криниць. Де в лiс заходиш, наче в сповiдальню, Очистить душу в крапельках роси, Дубiв розлогих шати-спочивальнi Незаймано-первiсноi краси, Де мiсяць знову загляда в цеберце Й бiляве те кохання юних лiт, Яке назавжди залишило в серцi Свiй найчистiший кришталевий слiд. Весна-красна, ще молода чаклунка Нап"ється з Шипота джерельної води, Закоханих напоїть своiм трунком, Та громом загуркоче молодим. Де Батькiвщини нездоланна

Де зморене сонце за обрiй сiдає I тiшаться вiтри над краєм землi, I де бузинова сопiлка заграє Що аж соловей вiд кохання зiмлiв, Де верби схилилися в тихiй зажурi, Де мальви над тинном в весiльнiм вiнку, Де перше знайомство з коханням i з сумом, Де образ Спасителя в краснiм кутку, Картопля де бiлим цвiте на городi, Де сiра зозуленька лiчить лiта, Де скаже дiдусь: «Наш! Козацька порода!», Там молодiсть наша текла золота Там перший цiлунок, там трави високi, Там погляд задумливий в синюю даль, Баштан там у дiда позлежував боки- Навiщо ж добру пропадать? Шкода!Жаль! Там шлях, де пилюка спорошує ноги, Там матерi сльози i батькiв наказ. Звiдтiль ми рушали в життєву дорогу, Там завжди чека

Йде дiвчатко полем- Гарненьке, тендiтне, Хлюпочеться небо У очах блакитних, Cонечко вплiтає , Золото у коси, Омивають нiжки Їй ранковi роси. А вусатий колос Променем налитий, Розчесаний вiтром, Дощиком умитий, Схилився в пошанi, Всмiхнувшись привiтно. Хлюпочеться небо У очах блакитних. Людмила Стременовська/Полiщук

Там, у дитинствi Повабить мене думка в далечiнь, Що десь сховалась за туманом сивим. А там, яка я там була щаслива! Яка там неба синь i высочiнь! В тiй далинi дитячi мої роки I зорепад дощем в старi гаї , I мамин голос там, усмiшка, кроки, Й натрудженiiї рученьки її. Там над ставком бiлесенька хатина, Де зранку вже рум’ янять щоки ружi, Там обiйнялось соняхiв подружжя, Й цвiте червоним мамина хустина. Ген небокрай заплутався в дорозi I звив гнiздо на колесi лелека, Що прилетiв iздалеку-далека, Та "сторож"-палиця на рiдному порозi. Вже порається на городi ненька, Огудиння де огiрковим цвiтом злите I молоденьке пустотливе Лiто Iз кошенятком бавиться маленьким. Людмила Стремено

Лягає тiнь збентеженої ночi I кiт вмиває зиму на вiкнi, В печi вогонь стрибає i регоче, Та пухкає кутя у казанi Вже срiблом мicячним Мороз шибки гаптує I пiдчеревини закопченi шматки, У збiленiм кутку приймач сумує, Рум"янять боки свiжi пирiжки. Заснуло вже дiвчатко синьооке, Щоб зранку ж бо прокинутись хутчiш, Та привiтати маму з Новим роком I розповiсти новорiчний вiрш. Cмiється зачарована ялинка: -Шукай , мала, дарунок помiж вiт. В цукерки перемурзалась дитинка, А на вiкнi вмиває зиму кiт.

Ти кажеш :"Додолу", А я пiдiймуся, Ти кажеш: "Недоля"- Вiд щастя смiюся, Ти кажеш: "Несила"- Я все подолаю, Ти кажеш: "Не мила"- Кохана й кохаю, Ти кажеш що чорне- Я барвами сяю, Ти кажеш: "Зима вже",- Купаюсь в розмаї, Ти кажеш що старiсть,- А я молодая, Ти кажеш: "Зухвалiсть!,- Зухвалiсть. Я знаю. Людмила Стременовська/Полiщук

За горами рiдну землю Сховала чужина. Плаче гiркими сльозами В неволi дiвчина Плаче бiдна, душу крає Де ж ти рiдна ненько, Соловейко в темнiм гаї Сестрички маленькi?. Мiй коханий козаченьку, Чи мене чекаєш, А чи у тiм нашiм гаї Iншу пригортаєш? Погнала на заробiтки Лиховiсна доля, Тепер одна на чужинi Як верба у полi Голiвоньку прихилити Немає де бiдна, Бо далеко, за горами Батькiвщина рiдна. Бо у краї батькiвському Важко людям жити Глядять долi в чужiм полi, їдуть заробити. Вiтри гiлля поламали, Листячко зжовтiло, Чи ж такої долi ненька Донечцi хотiла? Ой, далеко, тут не чути Церковнiї дзвони, Тут чужина, чужi люди Й чужiї закони. Нiхто бiдну не спитає Чому зажурилась, Чому її карi оч #ЛюдмилаСтременовская