Предыдущая публикация
...
МИ МАЄМ ТЕ, ЧОГО НЕМА В РАБАХ...
Пройдуть століття, а МИ будем жити....
У маминих святкових рушниках.
Червоним маком у спекотнім літі,
Пахучим яблуком на старих гілках...
Хрестом багряним в серці вишиванки,
Блакитним небом в золотих житАх...
Ми будем ще... У співі колисанки...
В коралях і в заквітчаних хусткАх.
Ми будем жити, днів не рахувати...
У писанках, що знає цілий світ.
У квітах "петриківських". У строкатих
мискАх і глечиках минувших літ...
У чорнобривцях, сіяних край тину,
В пахучих пасках і в короваЯх...
У стиглих гронах пишної калини,
В трипільських знаках... І у журавлях...
Пройдуть століття, а ми будем жити
У маминих святкових рушниках...
Нас не здолати. Нас усіх не вбити.
Ми маєм те, чого нема в рабах...
Следующая публикация
Комментарии 2