Предыдущая публикация
Знаєте, що найбільше вразило у поїздці до Ірпеня та Бучі?
Не знищені будинки, не розбиті дороги і понівечені машини. Ні. Вразила одна маленька деталь.
Ми вже передали ліки і рухались дорогою з міста, а назустріч стояв багатокілометровий затор з тих, які їхали прибирати і лагодити свої домівки. Люди нервували, курили, слухали музику. І раптом серед цього моря машин, я помітила одну з відкритим багажником, вщент заповненим саджанцями. Причому, вона була не комунальною, а звичайною приватною - власник їхав садити сад! Уяляєте? Навколо понищені будинки, розбиті дороги, понівечені машини, а цей господар їде садити сад. І в цьому стільки любові до землі і віри в майбутнє, що на серці стало тепліше. Можливо, саме завдяки цій любові до своєї землі українці століттями виживають під натиском орди. Що б не сталося, але приходить весна, і треба скопати, засіяти, посадити і виростити врожай. Оця тяга до землі і дає нам силу жити попри все. Просто треба садити сад.
Наталка Фіцич.
Следующая публикация
Комментарии 5