Предыдущая публикация
Україна...
Ти така маленька на цій великій кулі…
Така тендітна на тлі цього монстра…
Так хочеться тебе захистити, прикрити долонями, сховати в обіймах….
І в той же час ти така велична.
Моя країна.
Країна лицарів, козаків і звитяжців. Країна гордих і незламних людей.
Сьогодні мені заздрять усі нації світу. Бо я українка. І я стою. Проти зла, свавілля і смерті. І стоятиму. Як усі мої друзі і рідні, знайомі і незнайомці. Поруч, далеко, на відстані руки, плеча, дзвінка, повідомлення, на відстані дотику, серця, думки.
“Як ти?” “Тримаймося!” “Переможем!” – як багато у цих словах. Болю, гордості і любові.
Моя маленька велика країно.
Я не знала, що вмію так любити.
Так вірити.
Так стояти.
Дякую, Боже, що я живу сьогодні.
Дякую, що народив мене українкою.
Дякую, що я твоя дитина.
Моя тепла, добра, ніжна, мирна земле.
Моя Україна.
© Тетяна Васицька
Следующая публикация
Комментарии 4