" Алло! Ти чуєш, мамо? Я живий!
Це я - твій син! Я повернувсь з полону!
Стою нарешті на землі святій!
Ти чуєш, мамо? Я нарешті вдома!
Ти вибач, що тобі я не писав,
Що невідомість спати не давала.
Подати звістку змоги я не мав,
Та завжди знав, що ти мене чекала...
Як донька і дружина? Чи живі?
Живі?!!" - почув слова ці і не стерпів.
Присів і довго плакав у траві,
В полоні одного боявсь - що мертві...
Що повернеться, а рідні нема, -
Лише хрести у травах по коліно.
А все, за що він бивсь, - було дарма,
Що стала у поклоні Україна.
В полоні говорили саме так,
Що все скінчилось, що про них забули,
Що кинули їх, ніби тих собак,
Майбутнього нема - лише минуле...
Казали, що вони перемогли,
Що все вже між собою поділили,
Що на свій бік усіх перетягли,
А хто пручався, - кожного убили.
" Нас катували, мамо, там щодня
І пісню, що перемогли, співали.
Нас так зламати мріяла р****я,
Та ми незламну віру в серці мали.
І ось одного дня нас повезли,
Куди й навіщо - це не пояснили.
Здогадки лише дві у нас були, -
Додому або прямо до могили.
Нам зав'язали очі і в пітьмі
Везли. Повітря я хапав губами.
І так хотілось вірити мені,
Що скоро я тебе побачу, мамо...
Не знаю, може, нас Господь почув,
Чи то твоя молитва врятувала?
Це Україна!!! Я її відчув!..
І на душі спокійно й тепло стало...
Нас обміняли, мамо! Я живий!
Та ще багато наших у полоні...
Ти вибач, але знов я стану в стрій,
Дарма, що схуд, що посивіли скроні.
Я воїн, мамо! Гнів в мені кипить!
В полоні сестри і брати чекають!
Обов'язок наш - кожного звільнить!
А вороги за все сплатити мають!
За все: за наші села і міста,
За безневинних, що закатували.
Сьогодні в нас одна на всіх мета -
Щоб вороги з ганьбою нам програли!"
Автор:© Nezlamna Vi
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 3