Предыдущая публикация
Набридло посміхатися і робити вигляд, що ми тримаємось.
Комусь здається, що українці живуть нормальним життям...
Кожен із нас мертвий - хтось вигорів всередині, хтось загинув по-справжньому...
Біль мами та батька, улюблений, а за часту єдиний син котрих віддав життя за свою країну...
Біль молодесенької вдови, котру ніколи не обнімуть руки коханого ...
Біль діточок, котрі ніколи не відчують батьківську підтримку, не відчують сильне надійне батьківське плече...
Оце дійсно ЗА ЩО ???
Зламані долі, нездійсненні плани та мрії, яким не судилося ніколи здійснитися...
Так, ми існуємо. Ходимо на роботу (хто її ще має), в магазини і навіть зустрічаємось із друзями, з тими, хто поки , що не на війні...
І не знаємо, скільки нам того життя залишилося.
Ти не знаєш, чи матимеш можливість проснутися зранку.
Ти не знаєш чи повернешся з роботи, чи з магазину.
І чи буде, взагалі куди повертатися.
Чи буде ще наступний дзвінок від сина та коханого...
на скільки ще збільшиться список тих янголів, які більше ніколи не зателефонують...
Світе, почуй нас! Зроби щось! Не забувай, що в цей момент поруч із тобою гинуть невинні діти, гинуть невинні люди!
Ми просто ХОЧЕМО ЖИТИ!🥺
Следующая публикация
Нет комментариев