Предыдущая публикация
Лист до російської матері
Я не знаю, з чого і почати,
Аркуш вже порвала не один.
Пише тобі українська мати
Із Чернігівщини, де твій зараз син.
Бачила давно свою дитину?
Чи хоч душу рве тобі печаль?
Чи велику маєш ти родину?
Чи дітей багато, то й не жаль?
Та невже ж не плаче твоє серце,
Куди сина завела зима?
Я сипну у твої очі перцю -
Він у нас, та вже його нема...
Суко, ти чого тоді мовчала,
Як отрутою поїв вас дикий кат,
Чом йому ти душу продавала,
Як меча підняв на брата брат?
Ви і зараз мовчите, засранці,
Мов мізки залито вам лайном.
Ти німа, а син твій в смертнім танці
Десь гниє у полі за селом.
Тож волай, паскудо, знімай пута
І лети дитину забирать,
Бо і Богом будеш ти забута,
Якщо не згадаєш, що ти "мать".
Та вези з собою всіх сусідів,
Я вам точний дам орієнтир:
Приїзди у древній наш Чернігів
І побачиш весь ваш руський мир...
Може, ти тоді протверезієш
Від питва, яким вас поїть щур,
Якщо маєш серце, то зомлієш,
Запече душа, мов від тортур.
Ось і все, що я сказать хотіла,
Приїзди, ми ждем тебе в селі.
Якщо втримать сина не зуміла,
То хоч поховай в своїй землі...
06.03.22р. Віта Харламова
Следующая публикация
Нет комментариев