Були й зелені пуп'янки, котрі ще не навчились цвісти.
І так хотілося шлях зупинити і обертання глобуса.
Щоб тільки - ліс, затепло одягнений квітами,
Небо вгорі, поміж голими вітами
І ти.
Щоб тільки сонце лилось з-під кори шкарубкої неба,
Щоб скрапувало в долоні прозоро, терпко і хмілько.
Я стільки шляхів і доріг перейшла і всі - не до тебе,
Що з них можна викласти якісь пазли,
За них можна випити все і зразу,
Тільки...
Дні і ночі під небом збігають символами корою березовою,
Аж пахнуть ними на сонці покручена береста й земля.
То весна, що ніколи не буде статечною і тверезою,
Але завжди буде розвихреною,
Непередбачуваною і звихненою,
Як я.
Вона завжди буде на вітрі хмільному настояною,
То гарячковою через сонце, то розпашілою від доріг.
Взагалі-то, вона завжди була і буде тією весною,
Котра на пролісок загадує бажання,
Вірить в химери, ілюзії і кохання
І фіг
Із тим, що їй далеко не двадцять і, навіть, уже не сорок,
Що замість сказати мудре, вона відверту дурню несе.
Вона зупинить глобуса, дороги і світлофори.
І ще вона, мабуть, вміє тебе чекати,
Чи просто - мріяти, вірити і кохати.
І все... (с) Любов Бурак
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев