Предыдущая публикация
ТУТ ШУМІТИМУТЬ СОСНИ КРИСЛАТІ
МОГУТНІМИ КРОНАМИ!
Нині всі говорять про патріотизм, особливо сьогодні, коли постає питання про любов до рідної землі, уміння і бажання її захищати навіть ціною власного життя. Точаться суперечки, кого можна назвати патріотами. Інколи, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, часто це тільки порожні слова… Та все ж є в нашій Україні люди, які не говорять, а працюють щохвилини, щогодини, щодня на своїй землі, самовіддано люблять свій край, обожнюють його і примножують його багатства, аби залишити нащадкам добру пам’ять і не живуть за принципом «після нас – хоч потоп». А ще свято вірять в те, що крім матеріального існують духовні цінності, які мають важливе значення в житті людини. А найважливішими з них є любов і добро. Саме вони супроводжують людину все життя, даруючи незабутні відчуття і тепло, саме вони змушують іти далі у важких ситуаціях. Любов до України – одне з найбільш глибоких почуттів, закріплене в людській душі століттями. Любов до Батьківщини означає любов до рідної землі і людей.
Ці дві складові єдиного почуття живуть в душі справжнього патріота свого краю, не побоюсь цього слова, людини щирої і небайдужої – Михайла Григоровича Колісника, голови СФГ «Златопіль».
Саме він, Михайло Григорович, дав друге дихання Устимівському дендрологічному парку, врятувавши від занепаду перлину Глобинщини, своєрідну візитівку нашого краю, який був заснований навесні далекого вже 1893 року місцевим поміщиком, лікарем Василем Васильовичем Устимовичем. Перші насадження якого були здійснені на площі 1,5 десятини. Поповнення колекції проводилося без перерви до 1916 р. Саджанці та насіння завозилися в основному з берлінської фірми Шпетта, а також із Америки, Канади, Франції, Китаю, Японії, садівництв Варшави, Львова, Одеси та Кременчука. У 1917 році власник добровільно передав парк та своє поміщицьке господарство (економію) у власність держави. Сьогодні дендропарк має площу 8,9 га, системою алей він поділений на 51 куртину (ділянки з насадженнями дерев), має унікальні колекції дубів, тополь, кленів, лип, гіркокаштанів та ін. Устимівський дендропарк є цінним зразком садово-паркової архітектури, центром наукової роботи з інтродукції деревних рослин на Лівобережжі України, цікавим об’єктом урегульованої рекреації, туризму та природоохоронної освіти.
Та з роками, через брак державного фінансування на його утримання, почав відбуватися поступовий занепад. Тих робіт з охорони, догляду та облаштування парку, що проводяться за рахунок коштів Устимівської дослідної станції, недостатньо. Тож Михайло Колісник не міг байдуже спостерігати за тим, як «помирає» рукотворна оаза краси, створена Устимовичем, і взявся до справи. Завдяки старанням та власним коштам цієї людини працівниками Кременчуцького розплідника рослин «Гарді» під керівництвом ландшафтного архітектора Максима Губи було висаджено алею з 16 саджанців декоративної черемхи «Шуберта», 6 магнолій трьох видів: «Александра», «Стелата», «Сюзанна» та декоративну модрину європейську (бонсай).
Тож 125-річний ювілей Устимівський державний дендрологічний парк зустрів в усій своїй красі, причепуреним і оновленим прекрасної осінньої пори (про цю визначну подію повідомлялося на шпальтах нашого видання). А це було найзаповітнішою мрією Михайла Колісника, яка стала дійсністю!
Та тільки-но недавно відзвучали ювілейні сурми та цимбали на честь оновленої перлини Глобинщини, як у Михайла Григоровича з’явилася ще одна цікава задумка – створити новий ландшафтний заповідник! Чудова живописна місцинка Устимівського краю над річкою Сухий Кагамлик, зовсім непридатна для землеробства і яка не могла використовуватися як рілля, за короткий термін була освоєна. Тільки 30 тис. кубів мулу було піднято з дна річки, аби очистити її русло.
З легкої руки та за прикладом свого доброго друга Володимира Михайловича Андрієнка, директора ПАФ «Урожай», який власним коштом та зусиллями впорядкував Мічурінський цвинтар у м. Глобине та облагородив ту територію вічнозеленими сосновими насадженнями, Михайло Григорович вирішив, як і 125 років тому Устимович, закласти заповідник, закупивши в одному з лісництв 3 тис. соснових саджанців. І непридатний для землеробства ландшафт, особливостями якого були: глиняний кар’єр, розвалини цегельного заводу Устимовича, кільце чистоводу та косогір умілими руками працівників СФГ «Златопіль» та за допомогою потужної техніки перетворилися на мальовничий куточок, де через декілька років піднімуться до неба, до сонця, до хмар тендітні сосни.
А через півстоліття наші нащадки зможуть любуватися тими стрункими колонами, які тягнутимуть до сонця могутні стовбури і, здаватиметься, десь під самим небом шумітимуть своїми зеленими кронами. І стоятимуть ті велетенські сосни в рукотворному заповіднику довго-довго, навіваючи шелестом своїх гілочок спогади минулого. А сосновими алеями, вдихаючи цілющий хвойний аромат, прямуватимуть діти, онуки, правнуки тих, хто своїми руками творив ту красу у «далекому» на той час 2018 році і згадуватимуть добрим словом Михайла Колісника, як згадуємо ми Василя Устимовича.
Ірина КОВАЛЕНКО.
Фото автора.
Следующая публикация
Нет комментариев