Предыдущая публикация
Монастирець
Село, центр Монастирецької сільської ради.
Населення: 3500 жителів.
Географічні координати: 48°18'28,5'' N 23°25'29,7'' E.
Відстані: Київ — 775 км • Ужгород — 130 км • Хуст — 21 км.
Автомобільні траси: Р21 "Долина - Хуст" (село лежить за 2 км на північ від траси місцевою дорогою).
Водойми: річка Чеховець.
Перша писемна згадка: 1713 рік.
Вперше Монастирець згадується в документах XVIII ст., а саме 1713 року.
За переказами та легендами назва села Монастирець (до 1945 р. – Герінче-Моноштор) походить від слова "монастир".
Отже, першими поселенцями на території сучасного села були монахи, які шукали не зручного і затишного місця для господарювання та збагачення, а місця тихого, безлюдного.
Довкола непідкупною сторожею височіли гори-первозданні, неповторні, незаймані, непідвладні і вічні. Саме таке місце було зручним для розташування монастиря. Легенда свідчить, що монастир був побудований на початку теперішнього села у ХV ст.
Територія, на якій розташоване село, з півночі оточена горами, а у південній частині переходить у рівнину. Середня висота над рівнем моря – 251 м.
До Монастирецької селищної ради відносяться такі населені пункти: Голиця, Тополин, Поточок, Медвежий, Облаз.
Першими жителями села були Боні, Дідичі та Лемаки, які рятуючись від рабовласників знайшли притулок у горах Монастирця. Основним заняттям населення в минулому було землеробство і скотарство. Пізніше жителі займались рубкою лісу. У 1918 році у Шаньовому угорським графом була побудована фабрика по переробці деревини. У 1928 році граф Кіш-Татор, якому належали лісові угіддя Шаньова та Медвежого побудував вузькоколійну залізну дорогу з Хуста до Шанова, по якій вивозили деревину до лісопильного заводу м. Хуст.
На території села було декілька водяних млинів, до яких селяни приносили зерно на помол.
Дороги до с. Горінчево через р. Ріка не було. Селяни переходили спочатку річку по жердинах, потім при мадярах був побудований міст на дубових сваях. Пізніше одним із видів сполучення між селами була «чайка». Перевізниками на човні були Куричка та Дулкай. У 70 - х роках XX століття був побудований міст на тросах по якому могли проїжджали легкові автомобілі. У 1978 році на загальних зборах селян було прийнято рішення про модернізацію моста. І тільки в кінці 80-х років було побудовано новий сучасний міст через Ріку, який функціонує і зараз.
Монастирець був окупований військами фашистської Угорщини 15 березня 1939 року. Владою Хорті заборонялися всілякі сходки, навчання рідною мовою, друкування книг, застосовувалися фізичні міри покарання. Було заборонено комуністичну партію. Тридцять чоловік села емігрували в Радянський Союз.
У самому серці села знаходиться обеліск загиблим воїнам в роки Другої світової війни. Вшанувати пам`ять односельців приходять школярі, які проводять перед пам`ятником різні акції та покладають вінки та квіти на різні свята.
З приходом Радянської влади Монастирець одержує самостійність. 1945 року в селі був утворений народний комітет. До 1947 року Монастирець був присілком села Горінчево. Першим головою сільської ради був обраний Купина Василь Юрійович.
За роки Радянської влади село по новому перебудувалось. Вздовж центральної дороги замість солом'яних хат побудувалися великі красиві будинки. У 1960 році почалася електрифікація села, до 80-х років підключено присілки Медвежий, Тополин, Облаз. У 70-х роках було проведено розширення центральної дороги, яка була викладена бруківкою. І аж у 80-х роках була побудована асфальтова дорога.
У 1992 році в селі створений шкільний краєзнавчий музей «Пам’яті вдячні нащадки», експозиції якого поділені за категоріями: «Предмети побуту», «Знаряддя праці», «Світлиця», «Стародавні гроші та монети», «Одяг та взуття ХІХ ст.», «Куточок бойової слави», «Куточок освіти». У 2008 році присвоєно звання «Зразковий». Музей відвідували гості з різних областей України, а також американський письменник Сінді Мак Келлох.
ПОЛЯНА ПЕРВОЦВІТІВ. РІЧКА ЧЕХОВЕЦЬ
Тут зустрічаються: первоцвіт звичайний (Primula vulgaris L.), анемона дібровна (Anemone nemorosa L.), ряст порожнистий (Corydalis bulbosa L.), проліска дволиста (Scilla bifolia L.), фіалка запашна (Viola odorata L.), зірочки маленькі (гусяча цибуля – Gagea minima (L.) Ker-Gawl.), Петрів хрест лускатий (Lafhraea squamaria L.) – рослина, яка тут паразитує на коренях ліщини.
На відстані 20-30 м від поляни можна поспостерігати за річкою Чеховець, яка зародилася у горах і живиться великою кількістю дрібних струмків. Ознайомитись з видами рослин, які населяють її берегову зону: материнкою, чебрецем, деревієм, вільхою, вербами (прутовидною, білою, козячою) та іншими.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Дерев’яна церква з двома дзвонами стояла в селі в 1751 р. Востаннє дерев’яну церкву згадують у 1923 р. (найімовірніше, мова йшла про новоспоруджену православну церкву).
Теперішня церква – типова базилічна споруда. Збудували її за три роки стараннями горінчовського пароха Миколи Грибовського, під наглядом інженера Петра Новаковича. 21 вересня 1909 р. о. Андрій Азарій посвятив готовий храм.
Церква Преображення Господнього. 1992. (УПЦ)
За часів Чехословаччини місцевість, де стояла церква Вознесіння, назвали Вишнім Монастирцем. Місцеві люди називають цю частину Монастирця Перехуд.
Спорудили дуже просту дерев’яну церкву, яку старий Степан Юскович називає “барачок”. Наступна дерев’яна церква, споруджена з “плашанки” (тесаних брусів), була більшою. У 1933 р. місцеві майстри Йосип Довгій, Йосип Павук, Олекса Юскович та Юра Якубишин збудували з букового дерева дерев’яну чотиризрубну церкву, подібну до гуцульських п’ятизрубних церков. Дахи були бляшані, опасання та інших традиційних елементів не було. Перший православний священик Лука Бонь почав служити в церкві в 1935 р. Близько 1960 р. стараннями куратора Степана Олексійовича Юсковича зроблено ремонт. У 1975 р. Іван Андрішко виконав у церкві розписи.
1978 р. Степан Піпаш збудував біля церкви дерев’яну дзвіницю, а Юрій Степанович Якубишин вкрив її бляшаною покрівлею.
Від 1990 до 1992 р. довкола дерев’яної церкви закінчили спорудження мурованої, а дерев’яну розібрали. Ікони для іконостаса намалював Іван Андрішко з Приборжавського.
Новозбудована церква згоріла через порушення правил експлуатації електромережі 21 травня 1998 р. Нову церкву на старому місці почали будувати за проектом хустського архітектора А. Ф. Путрашика. Важко давалося відновлення храму, але за кілька років вже нічого не нагадувало про травневу трагедію. Те, як швидко храм відновився після тієї пожежі, коли вцілілими залишилися лише стіни, говорить про те, наскільки необхідним він є для віруючих.
Каплиця. Джерела Св. Іова Почаївського
З виникненням джерела пов`язана одна дуже давня легенда. За даними церковних книг, у ХVІІ ст. монастир, який знаходився на території села, було зруйновано та спалено турками. Над монахами турки здійснили жорстоку розправу: живими закопали їх у монастирському колодязі. Кажуть, що ще багато днів по тому з-під землі лунали стони монахів. Лише одному з них вдалося уникнути лихої долі – преподобному Іову, який знайшов пристанище у Почаївському монастирі. Турки спалили всі ікони, які знайшли. Але одна ікона Божої Матері уціліла. З очей Богородиці пролилися сльози – і на тому місці утворилася криничка – джерело з цілющою водою, яке не пересихає навіть у найстрашнішу спеку. Тепер над криничкою побудовано каплицю. 19 травня 2004 р. каплицю на честь преподобного Іова було освячено.
Монастирецьке лісництво
Організоване у 1977 р. (до цього часу територія входила до складу Липчанського лісництва). На той час контора лісництва знаходилась у старій сільській школі, що знаходилась на початку села Монастирець. Пізніше, у 1981 р., вона перемістилася у будівлю старої початкової школи присілка Поточок, на території якого й розпочалося будівництво сучасного лісництва. Будівля останнього була здана в експлуатацію у 1986 р.
На даний час Монастирецьке лісництво входить до складу Хустського лісового дослідного господарства.
Дендрарій Монастирецького лісництва
У дендрологічному відділку Монастирецького лісництва ви можете ознайомитися з великою кількістю цікавих рослин.
Одна з них – реліктова рослина, занесена до Червоної книги України – тис ягідний. Відомо, що ця рослина може жити до 4,5 тис. років.
Також тут зростає безліч декоративних та завезених з інших регіонів рослин.
Між населеними пунктами Поточок та Медвежий, в урочищі Ягодичний поряд із гірськими струмками є облаштовані бесідки та рівнинні ділянки, придатні для розкладання наметів.
Населений пункт Медвежий славиться своїми ягідниками та грибними місцями.
Літня пора подарує вам запашні суниці, солодку малину, цілющі ягоди ожини та чорниць. А якщо місцеві старожили проведуть вас завітними грибними стежками, то ви зможете похвалитися кошиком відбірних грибів!
ІЗ СХОВАНОК МИНУЛОГО
Коли і як все почалось – хто зна?
Усе сховав невтомний мудрий час.
Історія занадто мовчазна,
Байдужа і неприязна до нас.
А ми ж не просто безіменні «Ми»,
Що у віках згубили свій прарід.
Усі чиїсь ми дочки і сини,
Були у кожного прабаба і прадід.
А глянеш глибше – значить вже пра-пра…
І вже нестримно кинешся у вир
Отого рідного святого прасела,
Предтечею котрому – монастир.
Святослава Бонь-Довгій, жителька с. Монастирець
Следующая публикация
Нет комментариев