Предыдущая публикация
Встала м нині, до- схід сонця, бо прийшла субота-
Вмила м писок*, чисто руки, почалам роботу.
Господарку обходила, корову здоїла,
Боже милий!- вже полуднє*, а я ше не їла.
Помастила кусок хліба повидлом з малини,
Горнє* кави з молоком - маю трохи сили.
Заперламсі я до кухні, борщу наварила,
Пляцок з ябками печу, пирогів зліпила.
А би мали нині всі добре сі наїсти,
Замісила м хліба ше, на дріжджовім тісті.
Поставила м на теплІ, най си підкисає,
Чую... хтось мі кличе там, з дороги гукає.
А то моя коліжанка, сусідка Мариська,
Тута в селі про всіх знає, як стара Ориська.
То такі вже дві пльоткарки, най їх качка копне,
Як не збрешут, не добавлют, то і "пес не здохне."
Стала м хвилю говорити, послухати пльотки,
За єдну поважну пані, за коханця й портки*.
Так їм з нею постояла, за хліб їм забула,
А як їм си* пригадала, то мнов* хмара здула.
Залітаю я до кухні, а там...кара Божа,
Тісто моє по всій кухни, зацвіло, як рожа.
Розлізлосі по столі, потім по підлозі-
То ми треба було, глупій*, бути на дорозі.
Зачала м го я збирати, до купи ліпити,
А вно лізе через верх- не можу вмостити.
Засапала м сі, вслабла*, впріла... поти мі залєли,
Шось, чи ради му не дам, до тої холєри.
А, як ради му дала, давай то всьо мити,
Ото маю кару Божу... жим мала спочити.
То вам кажу, добрі люди, би менше робити,
Нема чого чужі кости, без потреби мити.
Следующая публикация
Нет комментариев