Люблю цю землю рідну і чудову. Жили ми тут, як вміли, як могли. В дитячу пору, пору світанкову Хіба ми тут щасливі не були? Хіба не слухали ми пісню соловейка, Чи не лічила нам зозуленька літа? Життєва ноша в нас була легенька, Дорога в світ здавалася проста. Нам раз всього родитись довелося На грішній цій і на святій землі. Про що ми мріяли, що буде, що збулося Життя розставить крапочки над «і». Приготувала доля різні всім дороги, А нам здавалось — долю творим ми. І перед кожним з нас — свої пороги, Життя і зводить, й розлуча з людьми. Земля моя і праведна, і грішна, Люблю тебе таку, яка ти є. Життя буває й радісне, й невтішне... Спасибі долі, що воно в нас є. Як вишиванка стелеться дорога. Червона нитка чорну потягла. І біль розлук, і радість, і тривоги — Усе нам доля і сповна дала. І линуть дні. Чим далі, тим частіше Душа летить до тих єдиних місць, Де ти був рідний, просто найрідніший, А вже сьогодні ти тут тільки гість... Таке природа диво сотворила На цій землі серед лісів і квіт...ЕщёЛюблю цю землю рідну і чудову. Жили ми тут, як вміли, як могли. В дитячу пору, пору світанкову Хіба ми тут щасливі не були? Хіба не слухали ми пісню соловейка, Чи не лічила нам зозуленька літа? Життєва ноша в нас була легенька, Дорога в світ здавалася проста. Нам раз всього родитись довелося На грішній цій і на святій землі. Про що ми мріяли, що буде, що збулося Життя розставить крапочки над «і». Приготувала доля різні всім дороги, А нам здавалось — долю творим ми. І перед кожним з нас — свої пороги, Життя і зводить, й розлуча з людьми. Земля моя і праведна, і грішна, Люблю тебе таку, яка ти є. Життя буває й радісне, й невтішне... Спасибі долі, що воно в нас є. Як вишиванка стелеться дорога. Червона нитка чорну потягла. І біль розлук, і радість, і тривоги — Усе нам доля і сповна дала. І линуть дні. Чим далі, тим частіше Душа летить до тих єдиних місць, Де ти був рідний, просто найрідніший, А вже сьогодні ти тут тільки гість... Таке природа диво сотворила На цій землі серед лісів і квіт. Що в батьківських місцях якась незламна сила, Що рве нам душу, тягне, як магніт... Н.Красоткіна
Комментарии 1
Жили ми тут, як вміли, як могли.
В дитячу пору, пору світанкову
Хіба ми тут щасливі не були?
Хіба не слухали ми пісню соловейка,
Чи не лічила нам зозуленька літа?
Життєва ноша в нас була легенька,
Дорога в світ здавалася проста.
Нам раз всього родитись довелося
На грішній цій і на святій землі.
Про що ми мріяли, що буде, що збулося
Життя розставить крапочки над «і».
Приготувала доля різні всім дороги,
А нам здавалось — долю творим ми.
І перед кожним з нас — свої пороги,
Життя і зводить, й розлуча з людьми.
Земля моя і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя буває й радісне, й невтішне...
Спасибі долі, що воно в нас є.
Як вишиванка стелеться дорога.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги —
Усе нам доля і сповна дала.
І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, просто найрідніший,
А вже сьогодні ти тут тільки гість...
Таке природа диво сотворила
На цій землі серед лісів і квіт...ЕщёЛюблю цю землю рідну і чудову.
Жили ми тут, як вміли, як могли.
В дитячу пору, пору світанкову
Хіба ми тут щасливі не були?
Хіба не слухали ми пісню соловейка,
Чи не лічила нам зозуленька літа?
Життєва ноша в нас була легенька,
Дорога в світ здавалася проста.
Нам раз всього родитись довелося
На грішній цій і на святій землі.
Про що ми мріяли, що буде, що збулося
Життя розставить крапочки над «і».
Приготувала доля різні всім дороги,
А нам здавалось — долю творим ми.
І перед кожним з нас — свої пороги,
Життя і зводить, й розлуча з людьми.
Земля моя і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя буває й радісне, й невтішне...
Спасибі долі, що воно в нас є.
Як вишиванка стелеться дорога.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги —
Усе нам доля і сповна дала.
І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, просто найрідніший,
А вже сьогодні ти тут тільки гість...
Таке природа диво сотворила
На цій землі серед лісів і квіт.
Що в батьківських місцях якась незламна сила,
Що рве нам душу, тягне, як магніт...
Н.Красоткіна