Ми побували в різних музеях, парках, гуляли набережною. І, звісно, зайшли в дитячий світ.
Там мій син знайшов машинку, про яку довго мріяв. Маленька пластикова машинка червоного кольору. Його радості не було меж. Він із нею і спав, і гуляв, коротше, не розлучався.
Через кілька днів ми мали поїхати на екскурсію в Саласпілс.
Я напередодні розповідала дітям історію концтабору Саласпілс. Вони мені ставили багато запитань, і я зрозуміла, що переборщила розповіддю: їм уже було не цікаво. Але найголовніше чекало на мене попереду.
Рано вранці ми сіли в комфортабельний автобус, взявши з собою цукерки і печиво на дорогу, і поїхали. Наша екскурсовод багато розповідала про найпрекраснішу Ригу, а коли вже стали під'їжджати до Саласпілса, попросила всіх не рвати величезні ягоди малини:
"Малина любить фосфор, а тут його більше, ніж десь. Тут поховані тисячі невинних людей і дітей усіх вірувань і національностей. Малина - це їхні крапельки крові".
Ось наш автобус зупинився на стоянці перед входом до музею Саласпілс. Виходимо. Кругом шепочуться про щось берізки.
І тут ми побачили малинник. Я ніколи в житті більше не бачила таких великих ягід. Очі дитини моєї були на малині. Він іде і мовчить, а його не стала чіпати.
Нас обігнала молода дама, в руках якої було багато ягід. Син задивився на неї. Вона йому посміхнулася і запропонувала ягідок. Я думаю з жахом, що він зараз їх візьме. І тут він раптом голосно сказав їй:
"Як ви, тітонько, можете їсти ягідки? Це ж крапельки крові діток!"
Слів ні в кого, хто це почув, не було. Один чоловік підхопив його на руки і каже йому, що ти, мовляв, справжній мужик. Так і поніс його на руках про щось із ним шушукаючись.
Коли ми підійшли до місця, де раніше стояв дитячий барак, він знову притих. Тримав мене за руку і попросив цукерку і печиво. Я було зібралася сказати, що мовляв тут не треба їсти, а він мені каже:
"Я покладу на могилку їм (дітям) і віддам машинку теж. У них же немає такої (!) машинки, а ти мені купиш нову. Гаразд? Дітки вночі вийдуть погуляти і заберуть усе. Вони будуть раді!"
Поки він усе це вкладав, з такою любов'ю і ніжністю, він не бачив, як "тьоті й дядьки" витирали сльози, крім однієї, яка все ще їла свою малину.
Весь автобус, 54 людини, обіймали і дарували йому різні сувеніри. А він у свої 6 років ніяк не міг зрозуміти, чому йому дарують подарунки.
Назавтра ми пішли в дитячий світ за машинкою. А там їх уже не було. Він дуже довго пояснював молоденькій продавчині, кому він віддав свою улюблену машинку.
Нарешті, коли вона його зрозуміла, пішла на склад шукати. Ми її чекали близько півгодини. Але відвести його звідти було неможливо. Заміна іншою іграшкою виключалася.
Нарешті, дівчина вийшла з підсобки з літнім чоловіком. Він присів перед сином навпочіпки і почав розпитувати, кому і чому він віддав свою машинку.
Дитина пояснила все з такою ніжністю до "діток", що чоловік, не соромлячись його, заплакав. Обійняв сина і дав йому цілих дві машинки. Коли я дістала гроші заплатити, він сказав:
"Там у таборі загинули всі мої рідні: батьки, сестра, братики. Ваш син віддав їм свій дорогий подарунок. Я хочу йому віддячити теж".
І моя дитина раптом запитує:
"Значить, вони вночі виходили й узяли цукерку, печиво та машинку? Бачиш, я ж тобі казав!"
У Бога нема мертвих, є безбожні. Росіяни, ви безбожні!
С.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 16
Ні Лєніна і тим більше Сталіна там біля зимнього не стояло і близько...
Років 70+ брехали