Предыдущая публикация
РОСТАНЬ ( ВІЛЬКА )
Є село , що словом личить,
ВОЛЯНАМИ селян кличуть.
Крізь століття звалось ВІЛЬКА,
а тепер вже РОСТАНЬ тільки.
Ох ліси поля навкруги,
Серед них ВІЛЬКА, пів кругом.
Поля щедро обробляли,
гроші добрі заробляли.
Завжди вольно жили в селі,
і красиві всі оселі.
Гміна була і управа,
вирішали сільскі справи.
Коли влада помінялась,
земля , воля вся забралась.
Виживали як могли.
День і ніч ярмо тягли.
Школа вчила всіх старенька,
одна довга , і маленька.
Добрі були вчителі,
вчились в ній батьки мої.
В школу йшли з далеких сіл,
щоб дійти , багато сил.
Я навчався в ній , сім років,
Йшов що дня , шість тисяч кроків.
А ходили пішака,
в ліс давали драпака.
Хто уроки не учив,
ліс курити лиш навчив.
Йшли і в зимку, в завірюху,
аж мороз кусав за вуха.
Восени , в дощі холодні,
а зі школи йшли голодні.
В школі теж була столова,
перше друге , за основу.
А ми з другом відра брали,
поварі нас завжди звали.
Аж сто метрів до криниці,
і наносим їм водиці.
Першим , другим пригощали,
За обід , грошей не брали.
... нову школу збудували,
тільки учнів стало мало.
Постаріло вже село,
ох й шумне колись , було.
Тихо так минули роки.
Я все йду , шість тисяч кроків.
Мрію , мрію потихеньку.
В школу милу , ту стареньку...
Микола Яковініч
20 . 12 . 22
Следующая публикация
Нет комментариев