„Григорій Гуртовий – відомий волинський педагог, музейник і краєзнавець”, уродженець села Корніївка
Народився Григорій Олександрович 26 грудня 1924 р. в с. Корніївна Веселівського району Запорозької області в хліборобській родині з міцним козацьким корінням.
Дитинство припало на важкі часи радянських репресій та колективізації, яка торкнулася горем і родини Гуртових. Восени 1932 р. пішов у перший клас місцевої школи, але навчання припинилося через страхітливий Голодомор 1932 – 1933 рр., який забрав багатьох родичів. Малолітній Григорій бачив як комнезами «усуспільнювали» все майно двох його дідусів, розшукували батька. Після важкого поневіряння сім’я опинилася у Кам’янці-Дніпровській. Тут до війни закінчив сім класів.
До початку радянсько-німецької війни переселився на Донбас, де перебував дідусь. Більше року Григорій Гуртовий проживав під німецькою окупацією. А в липні 1942 р. потрапив у німецький концтабір «Флосенбург» біля міста Різа. Три роки тривав важкий табірний режим. Після повернення додому, довелося знову пережити голодомор – післявоєнний 1946 – 1947 рр.
З надією на порятунок в січні 1947 р. Григорій Гуртовий приїздить на Волинь в містечко Торчин, де проживав брат. Тут не тільки придбав зерна, але й став до роботи в редакцію Торчинської районної газети «Вільна Україна» (згодом «Колгоспна правда»). Пройшов шлях від секретаря по роботі з робсількорами до заступника редактора. Працював в редакції до ліквідації району і газети в 1962 р.
Збираючи інформацію, здійснив сотні походів довколишніми селами. Зустрічі з людьми й отримані від них історичні пам’ятки зародили невгамовну цікавість до минулого Волині. Праця в архівах і бібліотеках тільки поглибили переконання про багату історію краю. Частими були знахідки експонатів давнього і близького часу, які Григорій Гуртовий зберігав у своєму редакційному столі. Оглянути ці речі 23 березня 1957 р. прийшли учні Боратинської (Веселівської) школи. Тоді, ще в редакції газети, проведена перша екскурсія, яка дала відлік існуванню першого створеного на громадських засадах музею Волині.
Наступного року при допомозі працівників Волинського краєзнавчого музею, Г.О. Гуртовий будував експозицію в окремій кімнаті місцевого харчокомбінату. Мав неабиякий художній хист, тому власноручно виконував малюнки і підписи. Офіційне відкриття музею відбулося 17 вересня 1960 р. Григорія Олександровича, як збирача і хранителя історичних скарбів, призначили директором. Через два роки, коли був ліквідований Торчинський район, вдалося під експозицію зайняти нове приміщення з п’ятьма залами. Тут музей перебував до 2004 р.
За ці роки Григорій Гуртовий поповнив експозицію новими пам’ятками. Серед них пожовклі документи і речі побуту, зброя і столітні монети, які знаходили під час польових робіт (зокрема, рідкісна тетрадрахма Філіпа ІІ 350-х рр. до н.е.), цікавий гігантоліт палеолітичного часу і залишки мамонта, унікальна ракета кінця ХІХ ст. та ін. Провів тисячі різноманітних екскурсій для місцевих жителів, учнів школи,, гостей з різних країн світу. У 1967 р. закінчив історичний факультет Луцького педінституту (сьогодні Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). Того ж року музей здобув почесне звання народного.
У 2004 – 2007 рр. захоплений краєзнавець побудував нову експозицію у наданому Луцькою районною радою приміщенні. Історія району тут відображена тематично-хронологічними блоками. 2009 р. у Першому всеукраїнському конкурсі на кращий громадський музей Торчинський музей посів перше місце у номінації «Історія рідного краю».
З 1962 – по 1996 рр. Григорій Олександрович працював вчителем суспільствознавства, історії і малювання Торчинської ЗОШ. Сформував при школі групи учнів-слідопитів, разом з якими організовував походи для пошуку експонатів, запису спогадів у цікавих людей краю. Під час одного з таких походів вдалося знайти особисті речі польського письменника Ю.І.Крашевського. Під керівництвом вчителя-ентузіаста при музеї працювали курси юних екскурсоводів, де виховувались палкі прихильники історії Волинського краю.
Григорій Гуртовий був членом Національної спілки краєзнавців України, активним учасником багатьох краєзнавчих конференцій, де висвітлював цікаві й невідомі сторінки історії Волині, Луцького району. Написав кілька сотень науково-публіцистичних краєзнавчих статей. За життя видав десять книг, серед яких фундаментальні праці «Волинь – край козацький», «Торчин – передзвін віків», «Волинський Ружин і гетьмани Ружинські», «Білосток. Історико-краєзнавчі нариси» та інші.
Окрім всього, Григорій Олександрович був депутатом Торчинської селищної ради багатьох скликань, ведучим радіопередач, активним громадським діячем, учасником художньої самодіяльності Торчина, майстром поетичного слова.
Не стало Григорія Гуртового на День знань, 1 вересня 2012 р. у містечку Торчин, де й похований. З 11 липня 2013 р. Торчинський музей носить ім’я Григорія Олександровича Гуртового.
За плідну працю ентузіаст нагороджений: званням Заслужений працівника культури України, Почесною грамотою Верховної Ради УРСР, орденами «Знак пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, «За мужність», лауреат премії ім. Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України, премії Всеукраїнського культурно-наукового фонду Тараса Шевченка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», обласних премій ім. Миколи Куделі та «Одержимість», почесний громадянин Волині і Луцького району, почесний професор СНУ ім. Лесі Українки, Людина 2009 року на Волині.
„Григорій Гуртовий – відомий волинський педагог, музейник і краєзнавець”, уродженець села Корніївка
Народився Григорій Олександрович 26 грудня 1924 р. в с. Корніївна Веселівського району Запорозької області в хліборобській родині з міцним козацьким корінням.
Дитинство припало на важкі часи радянських репресій та колективізації, яка торкнулася горем і родини Гуртових. Восени 1932 р. пішов у перший клас місцевої школи, але навчання припинилося через страхітливий Голодомор 1932 – 1933 рр., який забрав багатьох родичів. Малолітній Григорій бачив як комнезами «усуспільнювали» все майно двох його дідусів, розшукували батька. Після важкого поневіряння сім’я опинилася у Кам’янці-Дніпровській. Тут
Піввіку прожила Марія Митрофанівна Боброва. І майже тридцять років присвятила благородній справі – лікуванню людей. Відразу після закінчення медичного інституту молода, енергійна, вона завжди оптимістично настроєна, одягла білий халат і з тих пір не розлучається з ним. Свою трудову діяльність починала в Кам’янсько-Дніпровському районі, а в роки Великої Вітчизняної війни Марія Митрофанівна активно допомагала партизанам.
З 1946 року Марія Митрофанівна беззмінно трудиться в нашій лікарні лікарем-терапевтом. Її ім’я з повагою вимовляють в усіх селах району, бо не одній людині вона продовжила життя, повернула її до творчої праці. Особливу увагу лікар-терапевт проявляє про молодь
У 1953 році було урочисто відкрито залізничний роз'їзд 51 км.
Тут було збудовано саме приміщення станції-вокзалу із залою очікування та три будинки для проживання людей, що займалися обслуговуванням станції та доглядом за станом колії.
Одними з перших жителів роз'їзду була сім'я Сукача Володимира Григоровича, Білоруса Миколи Івановича, Шолохової Лідії Юхимівни, Масюка Петра, Дюдюн Миколи та ін.
Матеріали для публікації люб'язно надала Віта Вікторівна Біла
Комментарии 2