Крізь попіл пробивалися тюльпани...
Так, ніби поруч не було війни...
Так, ніби не було на тілі рани...
Живими ще були усі сини.
Цвіли тюльпани, радість дарували...
Тягли до сонця листя й пелюстки...
Війну прокляту геть ігнорували...
Уваги не звертали на пустки.
Не зазирали в вікна спорожнілі...
Лише здригались від розривів бомб...
Ці вибухи були незрозумілі...
І неочікувані, як у вені тромб.
Цвіли тюльпани, бо вже час для цвіту...
Війна війною, а весні весна...
Ніщо не змінить літер алфавіту...
Як зупинити час ніхто не зна.
Ніхто незнає, та й навіщо знати...
Війна перегримить, немов гроза...
Колись, ми навчимося знов співати...
Коли на оці висохне сльоза.
Насадимо тюльпанів ціле море...
Вберем двори в веселки кольорів...
Через кордон, на схід, піде все горе...
До тих трикольорових прапорів.
Піде до тих, хто горе нам посіяв...
Хто цвіт палив, та випалить не зміг...
Хто вирвати коріння наше мріяв...
Влаштовував скажений свій забіг.
Цвітуть тюльпани серед попелища...
Війна війною, а весні весна...
Із кожним ранком перемога ближча...
Про це, ні в кого сумніву нема.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев