Предыдущая публикация
Все пам"ятаю.
Від першого дня. І той страх, і той розпач, і гроші з усіх куточків світу для наших вояків і для поранених.
Ми жили в якомусь іншому світі. Я маю на увазі тих, хто допомагав армії.
Я пам"ятаю свій перший пост про поранених у вінницькому шпиталі.
Я пам"ятаю той потік людей, які кинулися на допомогу. Ми тоді вистояли тільки тому, що всі об"єдналися.
Ми змогли відкинути всі свої хотелки і амбіції, тому що на кону стояло існування України. Зараз та сама історія.
Війна нікуди не ділася. Існування України стоїть знову на кону. Невже ми не зможемо і цього разу відстояти свою Україну?
Невже наші амбіції і хотелки важливіші за майбутнє наших дітей і внуків? За існування нас, як країни, як нації?
Як можна голосувати "по-приколу"? Що це значить? Що ваше майбутнє, це "прикол"?
Майбутнє ваших дітей і внуків, теж "прикол"? Як можна повірити самці богомола? Вона ж бреше, як дихає!
Сьогодні в стрічці не раз натикалася на фото наших дівчат на фронті. То вони знайшли собі там місце, а чесний полковник не знайшов! От не знав він, бідолага, чим зайнятись йому на фронті в ті божевільні часи, коли майбутнє всього нашого народу висіло на тонкій волосині над прірвою.
Я думаю, що ми ще дуже багато чого не знаємо. Пройде час і ми будемо знати і про зрадників і про розстріли наших патріотів на окупованих територіях, і про все, що тоді відбувалося. А зараз ми маємо думати не про своє сьогоднішнє брюхо, а про майбутнє нашої країни.
Розповім вам випадок з Південної Кореї.
Був там такий важкий період, що влада звернулася до свого народу по допомогу. Не було у них іншого виходу.
Так тоді люди несли в банки свої заощадження, золото, дорогоцінності, а деякі жінки відрізали свої розкішні коси і продавали, щоб допомогти своєму уряду.
Від українців таких жертв ніхто не потребує, але невже ми з вами гірші за корейців?
Галина Кравченко
Следующая публикация
Нет комментариев