Не зогляділася.. Уже й дорослі діти.. Онуки підростають, час летить. Одна біда: не хочеться старіти.. Життя прекрасне, що не говоріть.. Перебирає пам'ять серця струни, торкає трімко юності струну... Приречена душа буть вічно юна, не хоче з серця відпустить весну... Пройшло дитинство...юність пролетіла...тих днів щасливих не вернеш назад... Не спам'яталася... коли вже й постаріла і потьмяніла, мов осінній сад... На жаль, такий короткий вік у жінки ... Тепер дивлюсь не в дзеркало - в вікно... Милуюся, як падають сніжинки і сніг вкриває землю, мов пано... Є в мене щастя - оченята сині, в них всю до краплі я любов проллю... Яке це ЩАСТЯ - посмішка дитини, що каже: бабо, я тебе люблю... Старієм
Ми забули, що таке спілкування ! Що таке звичайні зустрічі і гості, яких ти садиш з собою за стіл, на якому звичайна сковорода 3 смаженою картоплею і салат з капусти і з огірками. Ми давно звикли, що приймати, чи йти в гості - це ДОРОГО! Дорого купити, дорого приготувати, дорого нарядитися, довго прибирати... Нам дешевше покласти лайк у соцмережі і скинути букет на стінку. Ми ніби маємо багато друзів, але, зазвичай, не можемо без попередньої домовленості ні піти до них, ні їх запросити... Ми ніби й багаті, але такі бідні! Дай Боже, нам зрозуміти, що цінним має бути не стіл і наїдки, а ті, хто сидить за столом і спілкування з ними!