Предыдущая публикация
Не зогляділася..
Уже й дорослі діти.. Онуки підростають, час летить. Одна біда: не хочеться старіти.. Життя прекрасне, що не говоріть.. Перебирає пам'ять серця струни, торкає трімко юності струну... Приречена душа буть вічно юна, не хоче з серця відпустить весну... Пройшло дитинство...юність пролетіла...тих днів щасливих не вернеш назад... Не спам'яталася... коли вже й постаріла і потьмяніла, мов осінній сад... На жаль, такий короткий вік у жінки ... Тепер дивлюсь не в дзеркало - в вікно... Милуюся, як падають сніжинки і сніг вкриває землю, мов пано... Є в мене щастя - оченята сині, в них всю до краплі я любов проллю... Яке це ЩАСТЯ - посмішка дитини, що каже: бабо, я тебе люблю... Старієм ми, коли стаєм байдужі, коли хвороби нас лишають сна... Старієм ми...та не старіють душі, допоки в них живе любов й весна.. Навислі хмари впали у калюжу, північний вітер поміняв мотив... А я у щастя одягаю душу... Я молода душею прагну див...
Следующая публикация
Нет комментариев