ТАТОВІ... Вірш до сліз...
Ти знаєш, Тату, вже цвітуть сади,
Пташки співають, і горить кульбаба.
А Ти на нас все дивишся згори...
І рай земний Тебе уже не вабить...
Ти знаєш, Тату, вишні на врожай!
Так рясно вбрались у розкішні шати.
Великдень вже минув... І морозам край...
Пробач... Ще хочеться сказати...
Ти знаєш, милий, все у нас гаразд.
Здорові, ситі, чом гнівити Бога...
Але так хочеться, щоби іще хоч раз
Твоя нога ступила до порога...
Автор - ОКСАНА ЗАЄЦЬ.
ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО
Незабутньому колезі по перу,
Людині широкої і світлої душі
Олександру Семеновичу Циганку
присвячую (Посмертно)
Чорна звістка огорнула щире слово,
Що сховалося у закутках життя.
Чорна стрічка болем впала на розмову,
І Ви потай відійшли у небуття.
Поза зону, в недосяжність ліг мобільний,
По якому спілкувались на свята…
А рядочки всеосяжні в книзі білій Нам нагадують:
“Життя – не суєта”.
Наче фільм, в якому кожен є героєм,
Наче пісня, що повік не віддзвенить.
І щоденно закликає нас до бою
Ця коротка неповторна, дивна мить.
Ваші вірші – чесна сповідь перед Богом,
Гімн Любові, що в руках тримає світ!
Чом так стрімко обірвалася дорога?
Ви в який тепер полинули політ?
В спіл
ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО
Незабутньому колезі по перу,
Людині широкої і світлої душі
Олександру Семеновичу Циганку
присвячую (Посмертно)
Чорна звістка огорнула щире слово,
Що сховалося у закутках життя.
Чорна стрічка болем впала на розмову,
І Ви потай відійшли у небуття.
Поза зону, в недосяжність ліг мобільний,
По якому спілкувались на свята…
А рядочки всеосяжні в книзі білій Нам нагадують:
“Життя – не суєта”.
Наче фільм, в якому кожен є героєм,
Наче пісня, що повік не віддзвенить.
І щоденно закликає нас до бою
Ця коротка неповторна, дивна мить.
Ваші вірші – чесна сповідь перед Богом,
Гімн Любові, що в руках тримає світ!
Чом так стрімко обірвалася дорога?
Ви в який тепер полинули політ?
В спіл