Предыдущая публикация
Безсмертна мово! Ти смієшся гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень – не з твоєї величі!
Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими...
Ліна Костенко
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 8
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить
Ліна Костенко .
Не забувайте усміхатись горю.
Усміхнені вуста - це та броня,
яку не зломить навіть ваша доля.
Ліна КОСТЕНКО
Здається, ще трохи - дістану зеніт.
І раптом, - як вибух, - обвал і пожежа.
Розтрощений камінь - уже не граніт.
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку поховано шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці - будуємо хатку,
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння - почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.
Ліна Костенко
на голубі тумани,
на вчинків простоту,
на простоту понять,
на те, що коли навіть не таланить,
можливості — і ті уже п’янять.
На те, що сил немає де прикласти,
бо силам тим не відчуваєш меж,
і прагнеш далі — до мети і щастя,
а як впадеш — не боляче впадеш.
На все є час —
на милу недосвідченість
і переконання у власній правоті,
і на любов, що, благодатна, вічна,
буває раз і тільки раз в житті.
На все є час —
на самоту і вірші
в безсонну ніч осінньої сльоти,
на гіркоту безмірних перебільшень
і справедливу жорсткість прямоти.
На все є час —
на право заперечень,
на те, щоб згасли істини старі,
на те, щоб, не вагаючись, на плечі
узяти непосильні тягарі.
А потім, розрізняючи баласти
і з-поміж них —
єдине основне,
спокійно зняти, вибрать, перекласти,
сказать:
— Життя,
прийми тепер мене!
Ліна КОСТЕНКО.
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Ліна_Костенко