От-от Різдво...А сумно на душі...
Зринають в пам'яті загублені у часі
Ті давні дні, що сніг припорошив,
Та слід на нім залИшився ще й досі...
Це татів слід, що сіно ніс у дім,
За звичаєм - на стіл, як і годиться.
Щербатий місяць підглядав за ним,
Розвісивши світильники-зірниці.Поскрипував різдвяний морозець.
Світилась хата в паморозі вікон.
КлубАми дихав в небо коминець.
Скрадалась ніч, зіщуливши повіки.А в хаті мама поралась в той час.
Вгинався стіл і пахло пампухами.
В кутку - ялинка в сяянні прикрас.
І чути десь вертеп з колядниками.З тих пір, здається, пронеслИсь віки!...
В минуле вже не відчинити двері...
Та щоріздва нагадують зірки
Той татів слід і мамину вечерю.
Дорогой, любимый ангелочек,
Маленькая доченька моя,
Ты сегодня взрослой стала,
С этим поздравляю я тебя.
И в твой десятый день рождения,
А это первый и весомый юбилей,
Хочу я пожелать лишь счастья,
Чтоб не было печальных дней.
Чтоб ты жила в чудесной сказке,
Чтоб не встречала ты беды,
Чтоб обошли тебя ненастья,
Чтоб все исполнились мечты!
Да, я взрослая, всё понимаю,но не легче от этого жить!Всё равно я безумно скучаю!Продолжая всё так же любить!Продолжая о папочке думать,И о нём, о живом вспоминать.Задевая сердечные струны,Что его никогда не поднять.Что его никогда не услышать,Что его никогда не дождаться.Он наверно всех облаков выше,В неизведанном божьем пространстве...Он нас видит, конечно же видит,И как мы, так же скучает.Он как ангел за нами летает,Что бы быть к нам хоть чуточку ближе.Он конечно хотел бы вернуться,Но уже никогда не сумеет,В этом мире ему не проснуться,Его сердце ничто не согреет.И от этого только больнее,Но не думать о нём не возможно.С каждым днём на душе тяжелее,И смириться, папулечка, сложно.И не лечи
От-от Різдво...А сумно на душі...
Зринають в пам'яті загублені у часі
Ті давні дні, що сніг припорошив,
Та слід на нім залИшився ще й досі...
Це татів слід, що сіно ніс у дім,
За звичаєм - на стіл, як і годиться.
Щербатий місяць підглядав за ним,
Розвісивши світильники-зірниці.Поскрипував різдвяний морозець.
Світилась хата в паморозі вікон.
КлубАми дихав в небо коминець.
Скрадалась ніч, зіщуливши повіки.А в хаті мама поралась в той час.
Вгинався стіл і пахло пампухами.
В кутку - ялинка в сяянні прикрас.
І чути десь вертеп з колядниками.З тих пір, здається, пронеслИсь віки!...
В минуле вже не відчинити двері...
Та щоріздва нагадують зірки
Той татів слід і мамину вечерю.