Я довгий час шукала слово на їх означення. «Звірі» не годиться, тому що звірі не здатні на таку безпричинну і збоченну жорстокість. «Орки» підходить лише тією мірою, що передає образ жорстокої, тупої зграї, яку жене в спину Зло. Але орки, на відміну від цих, не намагаються виправдати себе, викривити сприйняття дійсності вигаданою цинічною ідеологією. Вони є такі як є. І от, нарешті, я знайшла слово, яке їм пасує. Знайшла кілька днів тому - а сьогодні побачила цю строфу Василя Симоненка і остаточно затвердилась. Слова, які в юності здавались мені поетичним пафосом, сьогодні описують почуття 40-мільйонної нації. Вони ВИРОДКИ.
• Нас теперь таких много - людей с вырванными корнями.Мы теперь везде, разошлись, расползлись, разлетелись по миру, по разные стороны границ - и в Украине, и по Европам, и по Америкам. На вокзалах, в чужих домах, на морях, в горах. Оглушенные, везде, кусками, пытаясь прижиться, каждый день по тысяче раз поворачиваем листья к горящей родной земле, к родному дому. К людям, которым не всё равно, у которых в душе такое место, от которого жарко.Даже те, кто не умели молиться, научились. Без Бога в эти времена сложно. И с Богом сложно. Но Он знает слова, от которых на время тише. От которых на время покой.Как оно быть — деревом с вырванными корнями?Плакать.Слезами поливать сухие, высохшие без земл