Два роки з нами вже Тебе немає...
О, як мені Тебе не вистача́!
І погляду, що пам'ять зігріває,
І мужнього надійного плеча...
Ти не любив багато говорити,
Зате уважно вислухать умів.
Чесний директор... Мало їх на світі...
Тому й людську повагу заслужив!
Добропорядний і людина слова,
Завжди хотів усім допомогти...
Я згадувать про Тебе все готова —
Лиш не той день, коли полинув Ти...
Я не кажу: "Ти був"... Ти Є найкращий тато!
І для родини всього Ти надбав!
Ти — гідний приклад нам обом із братом!
Сад посадив і дім побудував...
Любив дружину, нас і трьох онучок,
І навіть правнука потішити устиг —
Відчув тепло малих солодких ручок...
Ти в пам'яті УСІХ лишитись зміг!
Я знаю: Ти усе з хмаринки
Жили собі люди.
Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав.
Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішу