Февраль... Война... Не видно облаков.
Прохожий редкий кутается в полы…
Сегодня вечер встреч выпускников,
Но что ни час – летят снаряды в школы.
Вот мой большой и светлый класс.
Диктанты, тесты, профили Эллады,
Уроки, перемены, школьный вальс...
Но прошлое перечеркнули «Грады».
Идут в атаку одноклассники,
Им местом встречи станет бой…
У каждого свои – кумиры, праздники.
Одни за Украину, те - с Москвой.
Ах, сколько в этом классе вместе пройдено –
Шевченко, пирамиды, звезды, скифы!
И вот одни - готовы умереть за родину,
Другие - за врага и путинские мифы…
… Мой почерневший бедный класс.
Упал Ньютон, Вольтер, картины.
Но кто-то мелом написал: «Донбасс –
Был, есть и будет У
Я не злорадствую з приводу загибелі людей, але я за те, щоб виставляти правильні акценти. Впав літак, на борту якого в розтерзану рашистською вояччиною Сирію летів військовий хор імені Алєксандрова піднімати бойовий дух рашен-воєнторгу на руїнах Алеппо, на ще не висохлій крові захисників міста й тисяч убитих жінок та дітей.
У тому ж літаку загинули й журналісти “Звєзди”, “Пєрвого”, НТВ та кількох інших пропагандистських видань. Ці люди за даних обставин є воєнними злочинцями – відповідні норми з конвенцій цілком застосовні до всіх пасажирів пропагандистського рейсу.
Чи маю я злорадствувати через загибель воєнних злочинців? Очевидно, що ні. Воєнний злочинець має понести покарання за вирок