Це про всіх нас…
Життя обнулилося, хтось поїхав і ще сам не знає, що назавжди.
Хтось залишився і чекає на диво, не знаючи, що все буде не так, як він малює собі в картинках.
Хтось повернеться і почне все спочатку.
Колишнього життя більше немає, але життя є і все буде, не так, отже, інакше, але якось буде!
І зараз найголовніше бути готовим приймати нову реальність і не чинити опір їй. Бути гнучким і йти вперед, попереду двері до невідомості, яку кожному необхідно відкрити та увійти самостійно.
Страшно?
Дуже!
Але це дорога до життя!
Зараз від кожного з нас вимагається лише одне – йти вперед і не зупинятися, бо зупинка – це крок у депресію та апатію, це крок назустріч смерті.
Витягуємо себ
Поки ООН думають - то прошу переведіть усіма мовами світу, сподіваюсь Люди цього світу почують:
Коли ви заходите в чорне море - памʼятайте в ньому плавають померлі діти, жінки, батьки, собаки, коти, усі наші столітні кладовища, усе що змила вода у Херсоні
Якщо ви сподіваєтеся що вода накрила місто, то розчарую- течія така що змиває усе….
Памʼятайте що перед тим як вони померли вони чекали і благали про допомогу вірили в вас і в вашу щирість, в вашу людяність та порядність
Це вже війна не тільки з Україною, це вже екологічна , інформаційна, психологічна війна зі світом - Люди усього світу прокиньтеся поки війна росії не прийшла до вас в домівки…
Не Мовчіть А якщо мовчите і н
Відголосила болем ця весна.
Була чи не була - ми й не збагнули.
Чи дим, чи квіт, чи, може, сивина...
Сади цвіли-тужили за минулим.
Була чи не була оця весна?
Мабуть, була, та швидко промайнула.
Ховалась з нами в укриття вона
Від "градів", бомб, розпеченого дула.
Хоч холодно, та все ж таки цвіла!
В окопах хлопців ніжно обіймала.
Не вистачало часто так тепла -
Ділилася останнім, зігрівала.
Відголосила болем ця весна,
Відплакала холодними дощами.
Розстріляна, та все ж таки цвіла!
Журилась і раділа разом з нами.