Рассказ жительницы города Ирпень, Украина:
«Это просто Армагеддон. Появилась связь и я могу отписаться. Мы два последние дня просидели в подвале в Ирпине с бомжами в первом попавшемся здании, к которому прорвались без тепла и без света, куда смогли добежать.
Единственный плюс, с волонтерской едой, спали на чужих матрасах в кромешной темноте, просто до жути страшно, потому что понимаешь, что подвал точно спасёт от пуль, но бомба нас там похоронит, и только вокруг нашего здания в 20 метрах за сутки три дома сровняло с землей, связи не было никакой вообще!
За это время три раза привозили трупы, искали просто место, где сгрузить их, пытались выгрузить и раненых в голову, в живот, без ног, умоля
«Праз паўстагоддзя пасля нашай перамогі, можа, варта задаць сабе элементарнае пытанне: што мы маем ад той нашай перамогі? Вось немцы, напрыклад. Не перамаглі. Не перамаглі таксама італьянцы і японцы — стрывалі грандыёзныя нацыянальныя катастрофы. Але з тых катастроф яны зрабілі пэўныя вывады і ў выніку так добраўпарадкавалі сваё жыццё, як нам не ўпарадкаваць яго ніколі. Значыцца, ці такая адназначная для нас наша гістарычная перамога? Можа, тоіцца ў ёй штосьці і яшчэ, болей для нас важнае? Ці гэта Уладар свету так адмыслова размеркаваў сваю боскую міласць: каму пустазвонства перамогі, а каму камфортнае людское жыццё?»
Васіль Быкаў,
пісьменнік-франтавік