Предыдущая публикация
Життя прискорює свій біг з роками,
Його не спиниш, навіть, не сповільниш.
Ми вже бабусі. Ми уже не мами,
Нічого у житті вже не відміниш.
Із сумом проводжаю дні і ночі,
Мені не перегнати час і роки.
Але ж випереджали коли були босі?
Але ж були швидкими у дитинстві поки…
Допоки не лічили ні хвилин, ні часу.
Повільно день проходив, плазували роки.
Повторювали у думках єдину фразу,
Щоб вирости й самому втілювати кроки.
Роки пройшли, пробігли, пролетіли,
І хочу я натиснути на стоп, гальма,
Але вони чомусь назовсім скам’яніли.
І тормоз в часі – це, мабуть, дарма.
25.04.2024
Следующая публикация
Нет комментариев