МАГІЯ СТАРИХ СВІТЛИН
ЛІТ ОБДМУХАВШИ ПИЛИНКИ,
МОВ ВЕРНУВШИСЬ
З НЕБУТТЯ,
ВАС ДІСТАНУ НА ХВИЛИНКУ,
ДАВНІ КЛАПТИКИ ЖИТТЯ.
Фотографія не є відображенням реальності. Вона є реальність цього відображення.
З виникненням фотографії у людства з'явилася можливість зберегти важливі миттєвості свого розвитку.
Зі старих фотографій ми пізнаємо культуру життя за тодішнім часом. Одяг, взуття, зачіски, предмети побуту, інтер'єр житлових кімнат певної епохи.
Це фотолітопис нашого минулого, який показує відбиток дійсності.
Іноді старі фотографії з'являються в полі зору як німі свідки минулого.
Знову ж таки цікаві фотографії доносять певний аспект побуту не лише 100 чи 50, а навіть 30 років наза
Життя кожної людини є частиною життя перебування людини на планеті Земля, і всі мають знати і пам'ятати про те, який слід залишаєш по собі, як вона підносить чи не підносить свої справи до вершин.
Протягом всього життя кожній людині доводиться стикатися із серйозними проблемами, важкими обставинами та гіркими втратами.
І тільки від особистого вибору та рішучості залежить подальший успішний результат справи.
Ось у такі складні ситуації поставила доля героя сьогоднішньої розповіді.
ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ.
ЗНАЙОМТЕСЯ
ЮР'ЄВ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ.
Народився 13 лютого 1921 року в Чорному Острові.
Батько Михайла Михайло Трохимович Юр'єв був у містечку фельдшером.
Мати Марія Петрівна Юр'єва - Паль
Родина Юр'євих. Чорний Острів.
Іноді здається, про любов написано так багато, що вже й писати нічого. Адже все вже сказали до тебе, у тисячах рядків, слів, тонів, співзвучностей та ритмів. Проте це відчуття зводиться нанівець, коли справжнє кохання приходить до тебе, коли воно стає ТВОЇМ почуттям, твоїм життям – і миттєво усвідомлюєш: хай багато людей сказали про нього ДО тебе, та ніхто не сказав про нього ЗА тебе. Бо ж у кожного любов своя, особлива, унікальна і неповторна.
Моя любов до моєї Родини, та любов моїх дідуся та бабусі, один до одного.
Сьогодні 20.08.2021 року, виповнилось 20-ть років, як тата немає.
Тому на честь його, та на спомин про нього присвячую цей пост. Про найдорожче
З любов'ю зберігаю це фото.
1973 рік, після вистави п' єси "Лісова пісня". Драмгуртком керувала наша улюблена Валентина Іванівна, вона ж була і режисер.
Ці роки ніколи не забути.