І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!".
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: "Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів".
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ка
Я — Україна, я вам не скорюсь,
І стану лиш тоді я на коліна,
Коли до Бога тихо я молюсь,
Щоб він зберіг мене, мене єдину.
Я — Київ, я — Майдан, я — Оболонь,
Я — Батьківщина мати непохитна.
Лиш ворог знову по мені вогонь,
А наді мною небеса блакитні.
Я — Мелітополь, сильний і міцний,
Де вороги не матимуть пощади.
Наш прапор майорітиме святий,
І не страшні мені ворожі гради.
Я — Запоріжжя, спалене вогнем,
Розтоптане ворожими ордами...
Я прошу Бога і вночі і вдень,
Щоб огорнув небесними руками.
Я — Маріуполь, стомлений, без сил,
Лише болять мені криваві рани,
І чути стогін з братських тих могил...
Тримають небо у бою титани.
Я — Суми, я незламна, як вольфрам,
Я вистою, я зможу, я всесильн