Предыдущая публикация
Двоє безумців… вітер і осінь…
Вона була, як ніколи - ніжною…
Він був таким, як ніколи досі….
Уста зливались, сплітались руки,
Були два тіла – одно єдине,
Яке то щастя, які то муки
В обіймах мати свою людину…
І танцювали на самім краю,
Не помічаючи небезпеки…
Він шепотів їй - Люблю! Кохаю!
І був весь світ так від них далеко…
Був танець їх - то вогонь, то злива …
Закляк від страху весь світ довкола…
А що їм прірва… вони щасливі…
Удвох...такі, як ні з ким...ніколи...
Лідія Яр
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 13
Воно счасливе ,не страшно в бездну.
Коли любиш - маєш крила летючі,
Думаєш ...разом зустрінемо тризну.
Віє вітер осінній ,листок ганяє,
Осінь як пес ,вишкірює зуби,
Що їх жде - ніхто не знає...
Допоки шепочуть пристрасно...Любим!
( Такий екс навіяли вірші ,образні,побачила цей танок ,
відчула енергетику. Дякую за поезію!!!)