Не треба сліз. Я йшов туди свідомо,
За рідний край, як в давнину діди
І хай не всі верталися додому,
Але лишали по собі сліди…
І по собі я теж лишаю сина
І дім, і сад…Я не даремно жив.
Моя велика, дорога родино,
Я в бій ішов, я край свій боронив.
Щораз у мене виростали крила
І я здіймався в неба височінь
Мені здавалось – незбагненна сила
В мені зібралась, сотень поколінь.
Мені здавалось, що віки злилися,
Нащадки й пращури від нині у мені
І кожен з них за рідний край молився,
І з нами був в окопах, у броні…
Отож, не плачте, я давно загинув,
Ще за Січі…але я ще живу
Моїм маленьким карооким сином,
Колись онуком буду я йому…
І знов , і знов ставатиму до бою
Супроти зла, супроти ворогів….
Щоби у котре, захистить собою
Свій рідний край, дітей і матерів….
6.09.2019
Лідія Яр
Комментарии 6