Дорогим моїм землякам, які проживають в рідному моєму селі і яким долею судилося залишити село.Хочеться , щоб не забували його яке воно було мальовниче з багатим господарством , технікою, з рибними ставками, з квітучими садами, з добрими, щедрими людьми, а зараз на жаль... сліз не здержати.Одне залишилось - доброта , людяність і безсилля щось змінити перед нашими правителями.Здоров"я всім вам і сили не падати духом.
Як приїжджаю в ріднеє село,
Низько вклоняюсь рідній я землі,
Бо якби в місті гарно не було ,
В селі найкраще ,найдорожче все мені,
Скрізь кожна стежина знайома ,
З якого б кінця села не зайшла,
Я тут народилась і знову я вдома ,
В селі моя юність пройшла.
Дівчиськом корову з
Часто згадую, коли малою з батьком ходила по селу - він будував глиняні хатинки, робив вікна , двері , діжки під засолку і часто брав мене з собою.
Я залазила в здорову корзину ,в якій він носив інструмент, завдавши на плечі.Якось прихворіла , не спалось і я почала згадувати наші сільські імена
І це вилилось в ось таку писанину...
Рідний край ,рідне село - дороге Крутеньке,
Люблю твої поля ,ліси і небо голубеньке,
Людей хороших , працьовитих , які там проживають
Люблю хатинки чепурні, що в квітах потопають,
і кожен раз , як приїжджаю я в село,
Зайду в хатинку , вигляну в вікно,
Неначе, знов в дитинство потрапляю,
Пальтішко плюшеве я наспіх одягаю,
Портфелик свій важкий беру,
До школи рідною