Яким би не був цей ранок,
українці завжди вітаються з вірою в силу добра:
ДОБРОГО РАНКУ!
Це початок звичайного дня, але це - завжди особливий день
тому, що живемо...що бачимо красу світу в усіх її кольорах...
що дихаємо ароматом життя, любові, весни...
Нехай все зранку ладиться, нехай усе вдається!
Удача нехай завжди буде поруч та світить мирне сонечко.
Дякую захисникам за цей ранок,
дякую Богу за все!
Миру, любові, затишку нам.
Бережіть себе
Спитай у тиші — нащо та печаль,
Що не дає вночі тобі заснути?
Чому за тим, хто біль лишив, так жаль,
І чом душа не хоче все забути?
Спитай у неї, як же далі буть,
Тобі одній, на протязі від втрати.
І з ким тепер продовжувати путь,
І як на серці рани лікувати.
Про все спитай, не бійся лишніх слів,
Не розповість вона про це нікому.
Й тобі, на жаль, вона не відповість,
Та суть розмови зовсім і не в тому...
Бо головне казати, не мовчать,
І не боятись, що тебе засудять.
Я чула тиша вміє лікувать,
А якщо ні, то й гірше вже не буде...
... Мені б цвісти...
Але російські гради...
Осколками збивають ніжний цвіт...
Бісуються, казяться підлі гади...
НенАвидять увесь щасливий світ.
Та я цвістиму і під крик сирени...
Цвістиму і під вибухи гармат...
Плодитимуся, як взивають гени...
Від СХОДУ і до сАмих до КАРПАТ.
Гілки покриються рожевими квітками...
Над ними дружні бджоли загудуть...
Доглянуті дбайливими руками...
Плоди до козубочка покладуть.
І буде урожай... І буде радість...
Настане мир, і висохне сльоза...
Усі народжені - зустрінуть свою старість...
Веселка встане... Відгримить гроза.
Маленькі дітки спатимуть в колисці...
Їх колисатимуть дбаливо бабусі...
Й писатимуть віднині віршописці...
Як дід на вудку ловить карасі.