Мені здавалось Україна
То є квітучий, дивний сад,
В якому щирі, гарні люди,
Наче струмочки дребежать…
Мені здавалось, то країна
Наче та щирая душа,
Де є кохання, де повага,
І де людей наших краса.
Де за столом, щира родина,
В якій багато діточок,
Де любить батько, доньку й сина,
І де кохання як струмок.
Мені здавалось, бо так було,
Бо люди квітли та жили,
Куди ж сьогодні все поділось,
Перетворилось все, на сни.
Діти батьків не поважають,
Брати та сестри, вороги,
Рідні, ні за що помирають,
В вогні фальшивої війни.
Де, та квітуча Україна,
Де найщеріша та душа,
Що так в дитинстві, зігрівала,
Повагу в серце що д
ХОЧУ ЗАПОМНИТЬ ЭТОТ ДЕНЬ,
НАПОЛНЕН СОЛНЕЧНЫМ ТЕПЛОМ,
ХОЧУ ЗАПОМНИТЬ ЭТОТ МАРТ,
И ДЕНЬ, В КОТОРОМ Я РОЖДЕН.
ТО 18…НЕТ, НЕ ЛЕТ,
А ПРОСТО ДАТУ И ВЕСНУ,
ОКУТАНУ ВОДОЙ ДНЕПРА
В ДВЕ ТЫЩИ ДЕВЯТНАДЦАТОМ ГОДУ.
ТОТ ШОПОТ ЛАСКОВОЙ ВОДЫ,
ЧТО НЕЖИЛ ВНОВЬ,
ОЖИВЖИЙ ЛЕС,
ТЕПЛО КОСТРА И ТРЕПЕТ ДУШ ,
ПОД СТУК ЛИШЬ ЛЮБЯЩИХ СЕРДЕЦ..
ХОЧУ ЗАПОМНИТЬ ЭТОТ ДЕНЬ,
НАПОЛНЕН СОЛНЕЧНЫМ ТЕПЛОМ,
ТЕ ПОЗДРАВЛЕНЬЯ И СЛОВА,
ЧТО СОЗДАНЫ, - САМИМ ДОБРОМ ……
GOROD VREMENI…..
Судьба довольно загадочная штука, никогда не знаешь, где встретишь свою судьбу. Но у нее есть одна замечательная мотивация, главное, что ты ее ....встретишь....
Спит ручка мирно, в папиной руке, спокойно спит, в надежной теплоте, знает что папа рядом, что родной, и что на всей земле, один такой. Спит мирно ручка, в папиной руке, а в папы, вновь слезинка по щеке, соленая, как тысячи морей, любовь, тепло, и чуть тревоги в ней. Спит ручка мирно, в папиной руке, и сны текут по лунной по реке, лишь папа держит ручку, и не спит, покой и сон родимый он хранит.
Gorod Vremeni.....
Порой, поверить просто надо, Порой, простить, - необходимо, Порой, дать шанс, так много значит, и сердце сделать ,- терпеливым. Порой, сам можешь оступиться, споткнувшись на краю обрыва, и тот которого простили, тебя спасает вдруг от срыва. И не упав, ты видишь взгляды, непонимающие, злые, зачем прощенный подал руку, вопросы в их глазах немые. Зачем, рискуя своей жизнью, тебя поставил он на ноги, те кто вчера казались ближе, сегодня стали - так убоги...Порой, поверить просто надо, Порой, простить необходимо. Быть может станут, благодарней, и не пройдут дай Боже - мимо.....
Gorod Vremeni.....
Утро, прекрасная пора, начало дня, начало жизни...Все просыпаемся и вновь, мир видем словно в странной призме. Горячий чай и бутерброд, в кого то кофе ароматный, дымок пьянящих сигарет, а может блинчик ароматный. А кто то сново в торопях, у зеркала подводит глазки, кто то ругаясь, с утюгом, а кто то не завяжет галстук. Вновь суета, сново спешим, не опоздать бы на работу, а может просто тихо спим, оставив на потом заботы. Утро, прекрасная пора, как бы оно не начиналось, сново живешь, открыв глаза, забыв вчерашнюю усталость.
Gorod Vremeni....