Як тяжко сина носити,
Як тяжко його народити.
Як тяжко його кормити,
Як легко комусь його вбити…
Скільки днів, скільки праці і змоги,
Щоб поставити сина на ноги.
На руках скільки треба носити,
А як легко комусь його вбити.
Скільки ночей це треба не спати,
Над колискою скільки співати.
І за руки маленькі водити,
А як легко комусь його вбити.
Скільки треба за сина молитись,
Скільки треба за нього журитись.
Скільки треба всього пережити,
А як легко комусь його вбити.
Доле, доле - спалене поле,
Ворог посіяв нам сльози і горе.
В села лелекам вже час прилетіти,
Кожній мамі бажаю я сина зустріти.
Автор о. Петро Половко
Не треба тюльпанів, не треба вітань,
Не треба застілля й гучних святкувань,
Дарунків не хочу і радісних слів -
Усе це залишим для кращих часів!
Ні, я не примхлива, я зірку не жду,
Я хочу нарешті відчути весну!
Спокійну, рахманну, мрійливо тендітну
І тиху, без шуму і подиху вітру,
Без зривів, без залпів, без полум’я й диму,
Вцілілу і вільну мою Україну!
Мою батьківщину красиву й соборну,
І в цій купині все ж таки непоборну!
І будуть тюльпани, нарциси, мімози,
Дзюрчання струмків, ніжний цвіт верболозу,
І сонце з-за хмари, і зірка вечірня,
І ніжна натхненна усмішка всевишня.
А. Павленко
Дорогие мои друзья,знакомые и те кто просто меня знает.Давайте остановим эту войну.Это не учения,это не защита мирных граждан-это Война.Вы не представляете ,как это...когда твой ребенок боится заснуть...во сне кричит и от любого шороха вскакивает..... Когда бомбят с неба ,а ты падаешь на землю и молишься...Вы не представляете,как это не спать сутками.....Когда твой дом-это подвал .....Услышьте меня пожалуйста.