Смарагдове небо і зелень лісів,
І скелі високі й міцні.
Там Кременець рідний в величній красі
У пам’яті буде мені.
Шепоче мрійливо до мене Іква,
І чути десь спів солов’я,
Хвилюється морем пахуча трава,
Мій Кременець — доля моя.
Зруйнований Замок самотньо стоїть,
Ті мури — то згадка для нас,
Ну як тебе можна мені не любить,
Не згубить красу твою час.
Будинки-близнята, Собор і ліцей,
Мереживо вулиць, доріг...
Люблю із дитинства куточок я цей,
Мій Кременець — мій оберіг.......Інна НЕБИШ.