Вірші Лідія Яр ..Про життя, любов, розлуку....

Просто незаменимый помощник в изучении английского языка! За одно лето ваши дети могут прокачать свой английский так, что школьная учительница будет просто в недоумении... Докажем, что это не у детей нет способностей, а у школьных учителей. https://youtu.be/yTGm43Cjx2E

Зустрілися… цілуються …На мить Земля з під ніг.. (а чи лише здалося...) Він цілував очей її блакить І пестив ніжно золоте волосся… Удвох злітали аж у неба вись, Гойдались разом на кленовім гіллі… І знову цілувалися… клялись… І мріяли обоє про весілля… Та час летів…забаві край настав…. Вже очі сірі… де й поділась просинь… Питає Вітру – А чи ж ти кохав? І плаче, мов дівча дурненьке, Осінь… 5/09/2016р Лідія Яр

Навіщо , моя доле, ти лукавиш?.. Нащо схиляєш небо, аж до ніг, Якщо за мить вже хижо зуби скалиш І кидаєш мені у душу сніг?.. І не ховай від мене правди, доле, Нащо мені брехні оця ріка?.. Її й солодку не терплю… ніколи… Хай буде правда...хоч яка гірка... Лідія Яр

Заграй мені, скрипалю, щось сумне… Та ні… стривай… я плакати не хочу… Розвесели, музико, ти мене Хай радість мою душу полоскоче… Заграй мені , скрипалю, про любов І про кохання вірне і красиве, Бо ще у мене не схолола кров, Хоч і вплелося вже волосся сиве… Заграй мені, музико, ой заграй, Так, щоб душа і плакала й сміялась. Самотню душу музикою край… Навіщо ж твоя скрипка розридалась?.. Заграй мені скрипалю…й я піду… Заграй же щось веселе, небораче, Бо, що згубив – повік вже не знайду… Всміхаєшся… а скрипка знову плаче… Лідія Яр

А осінь уже ходить у саду… Зриває вітер яблука і груші… Тебе із сірих буднів украду І пригорну і тіло твоє й душу… Візьму тебе на руки й понесу; Мені ти в цілім світі наймиліша. Свою любов, як і твою красу Не можу описати жодним віршем І стануть святом наші будні дні, Я буду ніжним, як ніколи досі. Вітрисько буде заздрити мені І пригорне до себе ніжно осінь… Лідія Яр