(за укр.нар.казкою)
Чоловік жив дуже бідно,
Ні кінець, ні край не видно,
Мав родину він велику:
Жінку та багато діток…
Раз пішов до церкви зрання,
Та й почув попа сказання:
«Що у кого є в господі –
То давайте всим народом
Його зносьте ви до церкви,
А Господь віддячить вам,
Все сторицею поверне,
Я ж благословення дам!..»
Каже жінці чоловік,
Що казав всим вранці піп,
Але жінка промовляє:
- «Та нічого ж в нас немає,
Ані вівці, ані коні,
Лиш корова на ослоні!..»
- «От її й поведемо,
Потім же заживемо!..»
Повів ту корову попу на обістя,
Вписав її піп у церковную книжку…
Пішла-ся корова з другими пастися
Бідняк же вернувся додому та й нишком
Сидить-дожидає вертання Господнє…
Аж бачить – на обрії стадо корів,
«Нарешті, збулося казання попове!»
Узяв ті корови та в стійло повів.
- «Ти бачила, жінко, вертання Господнє,
А я ж і казав! Ми тепер - багачі!
- «Не зна про це піп, ти зажди ось лиш трошки -
Корів доведеться вертати тобі!»
А піп з чабаном заходились шукати –
Куди ж бо поділася їхнєє стадо.
Заходять, нарешті до бідної хати…
- «Бідняче, чи совісті в тебе не стало?!
Навіщо присвоїв чужих ти корів?
Вертай терміново! Чи ти іздурів?!»
- «Чому ж бо чужих – то корови мої,
Лишень пригадайте слова ви свої!
Господь дарував мені стадо корів,
Коровою ж я поділитись зумів!»
- «Ну, що ж, чоловіче, свою забирай,
Корови ж мої ти до мене вертай!»
- «Коли вже вам, отче, так жалко корів,
Дарую одну вам, всі інші – мої!
Самі ж ви казали: все те, що дали,
Повернеться вам – лиш дождіться коли!»
Похнюпився піп, та й пішов собі з хати…
Бідняк заходився собі газдувати,
Багато живе із сім’єю й тепер,
Газдує і досі, якщо не помер…
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев