"У країні казок"

"МАША ТА ВЕДМІДЬ" Жили баба й дід на світі, доньку Машу вони мали, і веселу, і привітну, і на вроду дуже гарну. Якось подружки зібрались йти до лісу по гриби, та й в стареньких запитались: "можна Маші з нами йти?" Кажуть Маші баба й дід: "не спізнися на обід!, ти до лісу вирушай, але ж гаву не піймай - коло подружок знаходься та й од них не відставай!" Маша в лісі забарилась, за грибочком нахилилась, знайшла ягідки в кущах... всі кудись поділись - жах! Поблукала Маша трохи та й хатиноньку знайшла - невеличку, одиноку - і тихенько увійшла... Бачить: ліжко, стіл великий, все убране - наче в свято, гарні фіранки на вікнах... та й присіла спочивати. В тій хатині жив Ведмідь, він зайшо

«СОЛОМʼЯНИЙ БИЧОК» (за укр.нар.казкою) Жили собі дід та баба, Все життя робили марно. Що зароблять – те й зʼїдять, То ж, почали бідувать… Баба просить діда якось: - «Ти бичка змайструй мені, Просмоли його, та гарно ж! Знаю – що із ним робить!..» Змайстрував для баби дід… Соломʼяний вийшов бик, Весь просмолений, аж чорний, От який дідусь моторний!.. Бабця вивела пастися Отого бичка на річку, Сіла в березі й чекає… Аж – ведмідь іде-блукає. Як побачив він бика - Слину з голоду ковта. Враз бичку вчепився в бік, Та не прокусив, ще й влип. Погукала діда баба, Щоб той біг допомогти. Дід ведмедя – до підвала. - «Згодом зробимо щось з ним!» Зранку знову баба встала, Узяла й попрямувала Із б

«БАГАТСТВО» (власне творіння) Жила колись на білім світі Сім’я велика – вісім діток, Із ними – їхня рідна ненька. Жили, що правда є, бідненько… Ледь зводили кінці з кінцями, Їли пісне, не жирували, Пекли духмяний власний хліб, Мали город, курей та хлів. Не скаржились вони на долю, Велику й сильну мали волю: Любила ж матінка-бо їх Діток ріднесеньких своїх, Із ними бігала, гуляла, У різні ігри з дітьми грала, Тепло й кохання дарувала, Себе усю їм віддавала… Коли ж у матінки здоров’я Ослабо і вона злягла, Турботою, теплом й любов’ю Її окутала сім’я, Завжди круг неї всі ходили, Хто чим уміє – так й годили… І ненька з радістю в очах Була щаслива, наче птах!.. А поруч жили багачі, Грошви –

"ХЛІБ ТА ЗОЛОТО" (за укр.нар.казкою) Раз пекли в пекарні хліб, А один буханець втік... Котиться він по стежинці, У рум'яній одежинці, Пристає до двору пана Та і стукає у браму: - "Мене в себе прихистіть, З хлібом будете тоді!" А йому й відповідають: - "Калачів нам вистачає!" Буханець продовжив путь, - "Може тут мене приймуть?" Він сказав, коли у хвіртку Закотивсь, біднячі дітки Його радо прийняли, Й до господи занесли, Разом всі його поїли - Лиш окраєць залишили... А з окрайця - ото диво - Виросла нова хлібина! Тож, тепер вже в бідняків Хліба вдосталь назавжди!.. Іншим разом от що сталось: Золото з гори зірвалось, Покотилося в долину, До біднячої гостини. Стука в двері й ну благ

"ПРО ЛИПКУ Й НЕНАЖЕРЛИВУ БАБУ" (за укр.нар.казкою) Жили вбого дід та баба - Печі нічим протопити... - "Може, діду, - баба якось Каже - липку хоч зрубити!.." Дід сокиру взяв - й до лісу Він до липки шкандибає... Замахнувся лише, раптом Йому липка промовляє: - "Не рубай мене ти, діду, Вам в пригоді стану я, Буду будь-чим я годити, Мене тільки не рубай!" Повернувся дід додому, Бабці все те розповів. - "Ти не взяв за це нічого - Краще б в липки попросив Ти конячку, ще й із возом, Щоби пішки не ходить Нам у спеку і в морози, Швидше до садка біжи!" Дід пішов тоді у сад, Каже липці: "Так то й так: Зажадала баба, мовить Щоби нам - коня і возик!.." - "Добре, так і буде най! Ти додому повер

"КАЛИТОЧКА" (за укр.нар.казкою) Жили чоловік й жона, Мали вони два вола, А сусіда їх мав віз Та четвірко гарних кіз... Так домовились сусіди: По неділях буде зміна, Раз один бере волів, Другий - бричку до них. От раз каже жінка пана, Що його були воли: - "Будем мати більш товару, Ти волів на торг веди! Продаси - то купим коней, А до них іще й підводу!" Чоловік узяв волів, Та їх на базар повів... Зустрічає його вершник на коні: - "Ти волів аж до базару не веди - Обміняймось: тобі кінь - мені воли, Повертай та до родини йди!" Обміняв волів на коні Та іде собі поволі... Зустрічає пана із коровою, Що також іде-хитається дорогою: - "Обміняймо твоїх коней На мою дійну корову!" Вже іде на

«ПІП ТА СЕЛЯНИН» (за укр.нар.казкою) Чоловік жив дуже бідно, Ні кінець, ні край не видно, Мав родину він велику: Жінку та багато діток… Раз пішов до церкви зрання, Та й почув попа сказання: «Що у кого є в господі – То давайте всим народом Його зносьте ви до церкви, А Господь віддячить вам, Все сторицею поверне, Я ж благословення дам!..» Каже жінці чоловік, Що казав всим вранці піп, Але жінка промовляє: - «Та нічого ж в нас немає, Ані вівці, ані коні, Лиш корова на ослоні!..» - «От її й поведемо, Потім же заживемо!..» Повів ту корову попу на обістя, Вписав її піп у церковную книжку… Пішла-ся корова з другими пастися Бідняк же вернувся додому та й нишком Сидить-дожидає вертання Госпо

«ЯК МИКОЛА БУВ КОРОВА» (за укр.нар.казкою) Жив-сі чоловік на світі, Звуть Микола бідняка. В його хаті – повно діток, Нічим їх прогодувать… Раз і жінкою вони Йшли до лісу по гриби, Коли це багач іде, Та й корівоньку веде… Що Микола робив в нього Той грошей не дав йому, Ой, потрібна їм корова!.. То бідняк таке утнув: Зняв мотузку з її рогів Та і себе підперезав, Повели у двір корову, Микола ж з паном прямував… Йдуть Микола з багачем, Та й купця стрічають. Купець, сміючись, тихцем Багача питає: - «Скільки дав за цього вола?» А багач відповіда: - «Чи не бачиш: то – корова!» А назад й не погляда… Озирнувся, все-ж, багач Та насупився, хоч плач: - «Що ж воно такеє сталось – Брав корову

«ХИТРИЙ ПІВЕНЬ» (за мотивами укр.нар.казки) Півень, крилами змахнувши, Залетів на пліт та й став Кукурікати він дуже, Від натуги ледь не впав… Пробігала поруч лиска Та, зачувши півня спів, Підійшла до нього ближче Та й промовила: - «Облиш! Голос, звісно, твій чудовий, В твого ж батька кращий був, Голос дужий, гоноровий Він таке колись утнув! Він заплющив зовсім очі Та і, ходячи, мов пан Полонив серця прохожих - Кукурікати почав!..» - «Це я ладен повторити! Це робота не тяжка! Можу теж я так ходити!» - Півень їх відповіда Він заплющив свої вічка, Заспівав на повний дух… А тим час його лисичка Хвать! І кинула в лантух… Понесла собі в господу - «От наїмся вряди-годи!» Півень зовсім не

«ПАН КОЦЬКИЙ» (за мотивами укр.нар.казки) Жив собі у чоловіка Кіт – мишей вже не ловив, Бо старий був та лінивий, Задарма він пив та їв… Захотів кота господар В темнім лісі полишить, Бо не робить кіт нічого – Нащо буде в хаті жить?.. Серед лісу кіт стоїть, Озирається: аж от Лиска стежкою біжить Та й питається: «Ти хто?» - «Я – Пан Коцький!» - каже кіт Та й хвостом своїм виляє… - «Будеш мій ти чоловік!» - Йому лиска одмовляє… Кіт погодився, і вдвох До лисичкиної хати, Йдуть вони через ярок, Ягід де росте багато… Лиска із котом в господі. Не натішиться доволі - Жінка – чоловіку годить: Що впіймає – все котові… Зайчик раз зустрів лисичку: - «Я сьогодні, лиско, хочу В гості завітать, се