Моя Україна
Малинові дзвони на лаврській горі,
Церков позолочені бані.
І вічністю світиться небо в Дніпрі,
І далі синіють рахманні.
Планету об’їздив у пошуках див,
Пишнот і красот надивився
І тільки тоді по-новому відкрив
Той край, де на світ народився.
Люблю, коли яблуні квітнуть в саду,
Як вітер луги колихає,
І, де не поїду, куди не піду, —
Душа до начал повертає.
Тьмяніють в уяві заморські дива,
Палаци чужі і палати,
І дивом дорога стає польова
І стежка до рідної хати.
Нехай у тій хаті життя — не Едем
І пекла в ній більше, ніж раю, —
В контексті великих всесвітніх проблем
Вона не стоїть мені скраю.
Тут все мені рідне, близьке і святе,
Земля ця на світі єдина.
І з гордістю сина кажу я про
«Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори»
- Ліна Костенко